Чорнобиль  не  має  минулого

З квiтневої ночi 1986-го Чорнобильська земля стала називатись зоною - скалiченою, непридатною для життя мiсцевiстю. Аварiя на Чорнобильськiй АЕС показала, наскiльки небезпечна позбавлена контролю сила атома i як неймовiрно важко вгамувати її.

           Душевні, добрі, сильні, вперті -

          змогли стихію подолать.

          Комусь прийшлось назавтра вмерти,

           Комусь - ще довго помирать.

           Бій без траншей і без окопів...

           Він увійшов у пам’ять літ.

          Спасли чорнобильці Європу.

          А може, цілий світ.

Для мене особисто цей вірш – про подвиг людей, які ризикували собою, своїм здоров’ям заради нашого з вами майбутнього, а для самих чорнобильців – це їхнє життя.

Ліквідаторами аварії на Чорнобильській АЕС було багато наших земляків. Серед них – Микола Володимирович Сотнік, житель Богуславки. Ось що він розповідає про ті часи.

- Про аварію на Чорнобильській АЕС почув 1 травня 1986 року, мені виповнилося 24 роки, був одружений. Працював механізатором у місцевому колгоспі «Зоря». Незадовго до трагедії,  а саме у 1984 році, демобілізувався з лав Радянської армії, був водієм, службу проходив у автомобільному полку Київського військового округу.

7 травня 1986-го моїй донечці виповнився рік, а через тиждень мене ви-кликали повісткою до райвійськкомату. Нас повезли до Харкова на медкомісію, потім до Чугуєва, звідти літаком до Білої Церкви. Далі - машинами до 25 бригади, а там вже розподілили по баталь-йонах, мене  - в автобатальйон.

У мої обов’язки входило возити на АЕС залізобетонні плити для укриття реактора. Доводилося в чергах стояти по 2-3 години і одного разу, випадково, коли підвозив жінку-дозиметриста, дізнався, що там, де ми працювали, випромінювання складало 240 рентген за годину. Крановики працювали по 15 хвилин, а ми – годинами. У мене особисто 32 виїзди в першу зону.

На жаль, ніхто з керівництва не проводив з нами роз’яснювальні бесіди про шкідливість невидимого ворога – радіації.

Коли закрили саркофагом реактор, мені видали інший автомобіль, і ми почали вивозити верхній шар грунту з території АЕС у кар’єр. А назад везли пісок.

Також возив дошки, котельні, інші будмате-ріали для облаштування працівників, які залишалися в Чорнобилі на зиму.

Всього під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС я був 117 днів - по 8 грудня 1986 р.

І вже у 1987 році у мене почалися проблеми зі здоров’ям, довелося звернутися до радіологічного інституту. Там поставили діагноз, згідно з яким довелося перейти на легшу роботу. І лише в 1992 році моє захворювання (як і більшості чорнобильців) пов’язали з роботою на АЕС і дали групу інвалідності.

З того часу минуло багато років, пішли з життя мої друзі, знайомі. Та я досі не можу забути того періоду, коли моє життя розділилося на «до аварії» і «після». До – коли я був молодий, здоровий, а після – коли з кожним роком моє здоров’я підкошувала доза опромінення радіацією. Зараз щороку доводиться лягати в лікарню, і досі не виходжу надовго на сонце.

І все ж життя продовжується. Разом з дружиною Ларисою виховали трьох дітей, допомагаємо виховувати трьох онуків.

Олена КОЛЕСНІКОВА.