Служити Батьківщині – його покликання
Тихе українське мальовниче село неподалік від Червонооскільського водоймища. Борова… Саме тут в родині Тараненків Володимира Микитовича і Алли Василівни у 1966 році народилися двійнята, яких назвали Андрій і Сергій. Росли вони, як і всі хлопці їх віку – грали у війну, гасали у футбол (у них була своя вулична команда), допомагали батькам по господарству, які працювали в місцевому колгоспі і багато уваги чотирьом дітям приділити не могли. Начебто і не вирізнялися хлопці нічим. Ось тільки Сергій був дуже відповідальним хлопцем. Брата захищав завжди, хоча той, бувало, і отримував на горіхи по заслугах.
Дуже тяжкою втратою для сім’ї була смерть батька. Двійнятам тоді виповнилося лише 11 років. І Сергій, відчувши відповідальність перед сім’єю, почав ще краще вчитися (хоча його завжди хвалили вчителі і ставили за приклад), перевіряв уроки у брата Андрія. Останній, до речі, (хоча вони й двійнята) був лінькуватішим, на відміну від Сергія.
Як розповів Володимир Тараненко, старший брат Сергія, молодший дуже захоплювався ідеями марксизму-ленінізму. В їхній кімнаті стояла етажерка, на ній були майже повні зібрання класиків цього напрямку. Погодьтеся, не кожен хлопець в дитинстві читав таку серйозну літературу (як не кожен взагалі любив читати книжки). А Сергій прочитав всі книги вдома і ще був частим гостем у районній дитячій бібліотеці.
У класі він був лідером. Коли необхідно було організувати якийсь захід, збори, політінформацію, то це завжди доручали Сергію (частенько вони проводили їх разом з Ольгою Величко). І вчителі були впевнені, що Сергій добросовісно підготується і розповість однокласникам все необхідне, бо той був відповідальним, серйозним хлопцем.
- Знаєте, після смерті батька мені як старшому брату доводилося займатися вихованням Андрія і Сергія. Хоча, звісно, мені ця роль не дуже подобалася, самому хотілося ще побігати з друзями, позалицятися до дівчат. Тому, в основному, командирським голосом дам їм завдання, коли прикрикну, а коли в хід йшов і підзатильник. І так життя продовжувалося. А коли Сергій повернувся з армії, я по звичці хотів дати підзатильника Андрію, Сергій горою став на його захист. Мовляв, все, братику, твоя тиранія закінчилася, ми вже дорослі.
Що цікаво, всім, з ким розмовляла, було що розповісти про Сергія, бо той і в дитинстві був неординарною особистістю. Ось що розповів директор Борівської дитячо-юнацької спортивної школи Сергій Тертишний: «Сергій дуже захоплювався спортом, особливо вітрильним. Та, на відміну від багатьох своїх ровесників, при цьому не забував і про навчання. Навчаючись у туристському гуртку, хлопець був одним з найсумлінніших. Ніколи не скаржився на важкий рюкзак чи втому, навпаки - завжди намагався допомогти товаришам. Першим робив установку табору чи йшов по дрова. Ніколи не підвищував голосу, був розважливим, спокійним. Не любив позувати перед фотооб'єктивом. Йдучи гірською стежиною в числі групи, здебільшого був замикаючим (а це керівник походу довіряє лише найбільш надійним людям)».
Тобто, вже в ті роки хлопець виявляв неабиякі лідерські риси.
Так, життя, як річка – то бурхливо, то тихо текло собі, доки Сергій закінчив школу і вирішив вступити до навчального закладу, щоб бути прикордонником. Але в прийомній комісії сказали, що у хлопця не вистачає балів для зарахування до закладу, і Сергій вирішив піти в армію.
Він був призваний до лав Військово-Морського Флоту СРСР. А вже через рік, у 1985 році, вступив до Севастопольського вищого військово-морського училища №2. Вчитися йому подобалося, його завжди кликало море, яке полюбив за роки служби у ВМФ. Після декількох років навчання отримав направлення для подальшого проходження служби на Тихоокеанському флоті. Служив на атомному підводному човні. База підводних човнів знаходилась на півострові Камчатка...
Сергій і в цей час продовжує свої заняття спортом - бере участь у змаганнях з греблі на військових шлюпках, ходить під вітрилами на „Ялах". І завжди заслужено займав призові місця. Та найвищі його спортивні досягнення - у гирьовому спорті. Виконавши норматив, він здобув звання „Майстер спорту СРСР". Сергій Тараненко - неодноразовий чемпіон Тихоокеанського флоту та призер чемпіонатів Військово-Морського Флоту СРСР.
- Досягши певних вершин, Сергій у телефонній розмові зі мною зазначив, що важливим першоджерелом загартування та виховання його волі стала Борівська школа туризму, - продовжив свою розповідь Сергій Тертишний.
Повернувшись на Україну, в Севастополь, Сергій продовжує підвищувати свій військово-кваліфікаційний рівень, вступив до Військово-Морської Академії. Після її закінчення у 1999 році молодого капітана призначають на посаду начальника оперативного управління Генерального штабу, начальником кафедри Військово-Морських сил - Академії.
Заслужений авторитет здобуває серед матросів, мічманів та офіцерів. Серйозний, відповідальний, порядний у стосунках і з підлеглими, і з офіцерами, він користується повагою і шаною серед них...
Служба у Севастополі припадає на складний період міждержавного врегулювання багатьох питань між Росією та Україною щодо Чорноморського Флоту. Та поступово конфлікти врегульовуються, і це дає можливість Українським Військово-Морським Силам нарешті заявити про себе, як про самостійні та незалежні…
Сергій Володимирович, пройшовши чималий шлях військової служби на морському флоті, закінчив Київську академію Генерального штабу Збройних Сил України, захистив кандидатську і має звання доктора технічних наук. А 24 серпня 2007 року, в День Незалежності України, наказом Міністра оборони України йому присвоєно звання контр-адмірала та призначено начальником Севастопольського військово-морського ордена Червоної Зірки університету імені П.С.Нахімова. Представляючи його професорсько-викладацькому складу, командуючий Військово-Морськими силами Збройних Сил України віце-адмірал Ігор Тенюх підкреслив, що контр-адмірал Сергій Тараненко пройшов шлях від командира стартової групи ракетної бойової частини крейсерського підводного човна флотилії підводних човнів Тихоокеанського флоту до начальника кафедри ВМС Національної академії оборони України.
Сьогодні Сергій Володимирович своєю роботою на даній посаді виявляє максимум професіоналізму у піднятті на якісно новий рівень підготовку майбутніх морських офіцерів і молодших спеціалістів, в організації наукової роботи професорсько-викладацького складу академії, яка вже сьогодні затребувана у Військово-Морських Силах України.
Університет готує мічманів та офіцерів морського флоту, а також цивільних спеціалістів за фахом інженерів радіоелектроніки та інших технічних спеціальностей. Ми пишаємось, що цей військовий заклад очолює наш славний земляк Сергій Тараненко, перший адмірал з Борівщини. Нещодавно він пішов на заслужений відпочинок, але продовжує працювати у Військово-Морській Академії.
Окрім успішної військової кар’єри, Сергій має люблячу родину. Його дружина нині у декретній відпустці, а до цього працювала у ВМА, разом вони виховують трьох дітей. Старший Артем закінчив Київську національну академію, працює, одружений. Середній Маринці наступного року необхідно буде визначитися, до якого учбового закладу вступати, нині вона навчається в 11 класі. А найменшій Світланці виповнилося лише 7 місяців, тож вона просто насолоджується увагою та любов’ю батьків, сестрички, радує їх своїм першим зубом, першими дитячими словами.
Олена КОЛЕСНІКОВА.