Срібні струни доброти «Моя головна нагорода - довіра та повага людей»

                                                                                                              Віктор Остапчук.

Думаючи про завтрашній день України, потрібно пам’ятати про тих, хто віддав всі сили для того, щоб забезпечити щасливе майбутнє нашої країни. Тих, хто сьогодні найбільше потребує турботи та поваги.  Сьогодні в Борівському районі проживає 4886 людей у віці старше 60 років. І вони гідні того, щоб їх  не залишили без уваги і турботи.
Щоб перейняти чудові традиції турботи про ветеранів, які багато років втілює в життя Південна залізниця, учасник руху «Соціальний Рух Поваги» Світлана МУДРАКОВА попросила голову ветеранської організації міста Люботин В. А. Іволгіну поділитися своїм досвідом підтримки ветеранів, якими так славиться ця організація.
В.І.: «Ми в Люботині беремо приклад з японців, - посміхається голова ветеранської організації цього міста В. А. Іволгіна. - Вони, кажучи про літніх людей, використовують вираз «срібний вік». У нашій орга-нізації, що об’єднує понад вісім тисяч ветеранів, чимало таких, хто вже подолав 80-річну, а то й 90-річну планку, а тому особливо потребує участі оточуючих.
У минулому році за допомогою депутата Харківської обласної ради, начальника Південної залізниці Віктора Миколайовича Остапчука ми змогли матеріально підтримати більше ста сімей інвалідів війни та праці. І зараз теж розраховуємо на допомогу залізничників, яка стала вже традиційною.»
С.М.: «Під традиціями ми зазвичай розуміємо цінності соціальної і культурної спадщини, які передаються від покоління до покоління...»
В.І.: «Тісні зв’язки нашого міста з Південною магістраллю цілком підходять під це визначення. Я хочу передати начальнику дороги слова подяки від ветеранів - і за адресну матеріальну допомогу, і за безпосередню участь у життєдіяльності нашої організації. Я очолила її рік тому і буквально з перших кроків отримала підтримку Віктора Микола-йовича та його команди. »
С.М.: «Люботин - місто залізничників, і, наскільки я знаю, Ви теж  з цієї плеяди ...»
В.І.: «Я родом із  сім’ї залізничників.  36 років, до 2006 року, я працювала в системі охорони здоров’я дороги. Чверть століття трудилася в залізничній лікарні м.Люботин, а пізніше мене призначили помічником начальника по кадрам медичної служби дороги. Як і інші медичні працівники, неодноразово зустрічалася з начальником дороги на нарадах і мала можливість оцінити його професіоналізм та компетентність. Але зараз хочу розповісти про одну зустріч, під час якої розкрилися його душевні якості.
У 2004 році в День медичного працівника авангард багатотисячного загону дорожніх медиків вперше (з тих пір такі зустрічі увійшли в традицію) зібрали в парадному залі управління дороги, і Віктор Миколайович не просто привітав нас зі святом, але й спілкувався з нами, як з друзями і однодумцями. Зовні ніхто з присутніх не виявляв своїх емоцій, всі були стримані, але, повірте, душа кожного медпрацівника була переповнена гордістю за причетність до дороги.  Так само і Люботинські ветерани - і колишні залізничники, і ті, хто трудився в інших сферах, - розцінюють зустрічі з Віктором Миколайовичем в невимушеній обстановці як велику довіру до них. »

С.М.: «Валентина Олексіївна, а як часто відбуваються такі зустрічі?»
В.І.: «Займаючи відповідальну посаду керівника великого господарства залізниці, Віктор Миколайович в той же час з великим завзяттям та бажанням допомогти людям ставиться до своїх суспільних обов’язків. У нього все виходить, тому що він не тільки сам володіє величезною працездатністю, але і зумів створити згуртовану команду, в якій всі працюють на кінцевий результат. За розпорядженням начальника залізниці його довірені особи допомогли нам, наприклад, відремонтувати ветеранську кімнату, придбати для неї меблі та комп’ютерну техніку, провести захід до Дня чорнобильців, підписати для ветеранів більше двохсот екземплярів періодичної преси.
А ось 27 березня, коли ми відзначали 25-річчя своєї ветеранської організації, Віктор Миколайович особисто був присутній на святі, і це стало для нас найкращим подарунком.

«Ми давно не відчували себе такими потрібними і гордими, -  говорили ветерани. - Ми знаємо і цінуємо увагу і постійну допомогу з боку Віктора Миколайовича, але те, що він знайде час, щоб до закінчення свята побути разом з нами, мало хто очікував. Адже він такий зайнятий, і величезна відповідальність лежить на його плечах. Для кожного активіста ветеранського руху він знайшов теплі слова. Ми безмірно вдячні йому за це ».