Ох, цей анекдот!

Останнім часом на телебаченні, також на шпальтах багатьох видань з’являються анекдоти, які хоча й актуальні, надто вульгарні, а нерідко й зовсім не викликають усмішки: про «крутих», «нових росіян», «нових українців» тощо.

Наприклад, одна харківська газета «почастувала» читачів таким «шедевром»:

-Девушка едет в метро в час пик. Вдруг чувствует, как на бедро легла чья-то рука. Она оборачивается и говорит: «Мужчина, вы не хотели бы переместить руку в другое место?» «Конечно, хотел, просто не осмелился».

Ну й ну! Мабуть, у такий спосіб редакція намагалася завоювати прихильність передплатників.

Справжній анекдот – насамперед, витвір мистецтва, і цінують його за дотепність і експресивність. Цинізм, грубість, нецензурщина – третій гатунок. Якось ніяково буває, коли розповідаютьукраїнофобські. Анекдот повинен бути доброзичливим. Він рельєфно відбиває окремі риси менталітету того чи іншого народу. Не випадково, в цьому світі знають анекдоти вірменські, а також єврейські. Їх мені доводилося чути навіть у Франції.

Цей жанр фольклору надзвичайно популярний і серед українців – свідчення неабиякої талановитості нашого народу. Найпоширенішими є побутові і політичні. З останніми в радянські часи треба було бути обережним. Щодо цього розповідали такий анекдот:

- Вірменське радіо підвело підсумки чергового конкурсу на кращий анекдот. Переможець отримав…10 років.

У 1990-х мені пощастило опублікувати два анекдоти в журналі «Перець». Хотілося б ознайомити з ними читачів ТС.

-Після лекції про роль грошей в суспільстві надійшло запитання: «Чи будуть гроші при комунізмі?» «Питання складне,- відповів лектор,  - праві вважають, що будуть, ліві доводять – навпаки. А я вважаю, що, як і тепер, у одних вони будуть, а в інших – ні».

 - Перед диспутом про соціалізм і капіталізм ведучий запропонував присутнім : «Ті, хто за соціалізм, сідайте ліворуч, а хто за капіталізм, - праворуч». Хтось запитав: «А куди мені? Я хотів би працювати, як при соціалізмі, а гроші щоб платили, як при капіталізмі.» «Тоді прошу в президію,» - сказав ведучий.

Анекдоти породжує саме життя, його прикрі недоречності. Так, з появою «дідівщини» в нашій армії розповідали такий анекдот:

- Воєнком виступає перед призовниками: «Військова служба – велика життєва школа». Один з новобранців запитав: «А у вас є заочний відділ?».

А цей анекдот я почув у часи горезвісної перебудови М.Горбачова:

- Приїхало в якийсь колгосп високе начальство. Питають: «Ну, як перебудова?» «Та ніяк,- відповів якийсь селянин. – Голова, бригадир, парторг перебудувалися, а нам, грішним, кажуть, немає ні цегли, ні цементу, ні дерева».

Цинічна помовка нашого першого президента Л.Кравчука «Маємо те, що маємо» стала приводом до такого анекдотичного запитання: «А де ж решта? Розікрали?»

А ось на тему корупції:

- Суддя звертається до прокурора: «Порадьте, як бути? Відповідач приніс 20 тисяч «зелених», а позивач – 25». «П’ять поверніть позивачу і судіть по закону», - порадив прокурор.

Отож, саме абсурдні реалії нашого буття – джерело анекдотів. За своє життя я зібрав чималу колекцію анекдотів, почутих на теренах Слобожанщини. Наведу деякі.

Колись жінки часто скаржилися на своїх благовірних у комуністичні райкоми партії. Отака, наприклад, заява: «Мій чоловік – п’яниця, дармоїд, покинув мене з малими дітьми, постійно з нас знущався. От і тепер бешкетує, плутається на стороні з якоюсь повією. Прошу повернути його в сім’ю».

У купе залізничного вагона їдуть український селянин і негр. У негра була мавпа. Вона всю дорогу дошкуляла селянинові: то шапку на очі насуне, то плигне на плечі. Негр реагував на її витівки мляво: «Мікі, не пустуй. Не пустуй, Мікі»… Селянинові увірвався терпець: «Миколо, ти чуєш, що тобі каже батько!»

«Чим комунізм відрізняється від капіталізму?» - запитали у лектора. «Капіталізм – це експлуатація людини людиною, а комунізм – навпаки,» - відповів лектор.

На танцях хлопець запрошує дівчину: «Вас можна?» «Можна…тільки давайте спочатку потанцюємо».

Жінка до чоловіка: «Принеси води!» «Це не чоловіча робота!» Жінка хутко лягла на ліжко: «Ну, роби чоловічу роботу!» «Марусю, чого ти психуєш, давай відро», - знайшовся чоловік.

Мамо, я не піду за Петра: у нього маленькі очі». «Не бійся, дочко, після шлюбу вони у нього побільшають», - відповіла мати.

Американець, німець і українець змагаються на затримку дихання під водою. Американець витримав 3 хвилини, німець – 5, а українець – аж 10. Підбігли журналісти: «Неймовірно! Яка у вас система тренувань?» «Та яка там система! – відповів українець. – Труси за корягу зачепилися».

Чим відрізняється чоловік від Парижа? Париж – завжди Париж.

На конкурсі краси у чукчів не перемогла жодна дівчина. «А олені краще!» - підвів підсумок голова конкурсної комісії.

Питають одного діда: «Коли вам жилося краще, при Хрущові чи при Брежнєві?» «При Сталіну.» «Як?» «А тоді я був молодим, до дівчат бігав», - відповів дід.

«Пощастило» на анекдоти таким історичним особам, як В.І.Ленін, В.І. Чапаєв, а також – відомому кіногерою Штірліцу. Так, про  Леніна ходив такий анекдот: «Лікуватися, лікуватися і ще раз лікуватися, - казав Володимир Ілліч, після відвідин Інеси Арманд».

«Кумедно влаштований світ наш!» – писав безсмертний Микола Гоголь…

Таким чином, анекдот – своєрідне віддзеркалення народної філософії, масової свідомості. На відміну від інших фольклорних жанрів, він досить живучий і бурхливо розвивається. Кажуть, якщо народ кепкує над собою, у нього є майбутнє. Гумор очищає світ від скверни.

Михайло ГОМОН,

смт. Борова.