Душі хотілося кохання і весни... (Світлана Шукшина)
ПРОБАЧ
Раніше не могла сказати
Це слово гордовите, непросте.
Пробач…
Вже пізно горісно зітхати
І надто пізно кликати тебе.
А ти б прийшов,
Поклав на плечі руки,
Усмішкою засяяли б вуста.
Пробач…
Раніше не могла збагнути,
Була любов, чи мука то була.
Пробач…
Боялася, що скажуть люди,
Бо ти ж веселий, гарний, молодий.
За мною очі слідкували всюди,
І всюди погляд заздрісний і злий.
Чужому щастю мало хто радіє,
Від нього іншим користі нема.
Пробач…
Останню втратила надію,
А в серці поселилася зима.
Пішов у вічність, я приношу квіти,
Кладу на край могильної плити.
Пробач…
Змогла лиш зараз зрозуміти –
Без тебе в світі щастя не знайти.
(Світлана Шукшина).
* * *
І знову дощ, знов сльози забриніли,
До серця щем невтомний підступив.
Закрию очі. Ні, немає сили
Забути те, що ти мене любив.
Любив, а може то здалося,
Що лиш для мене серце відкривав,
І цілував ясні вуста в обіймах ночі,
І радість сіяв, зорі дарував.
Тоді пішов, не забирав дарунки,
Бо не тобі належали вони.
А на вустах щеміли поцілунки,
Душі хотілося кохання і весни.
Забуду все, пройдуть юнацькі роки,
Кохання буде щире, чарівне.
І тільки мрії ніжнії, дівочі
До сивих літ не покидатимуть мене.
(Світлана Шукшина).
МАМА
Дитинство, юність, зрілості пороги,
Коли надія чи печаль згаса,
В хвилини радості і в мить тривоги
Зі мною мама рідна, дорога.
У хаті смачно пахне пирогами,
Бабуся нас узваром пригоща.
Її за плечі обнімає мама:
«Спасибі, люба, рідна, дорога!»
Дівоче нерозділене кохання,
А в інституті сесія складна.
Лечу додому, стримую ридання:
« Матуся люба, рідна, дорога!».
Вже в сина вечір випускний вирує,
Довкола квіти, музика луна.
Сьогодні вперше слів мені бракує,
Бо чую : «Люба, рідна, дорога!»
Роки летять, і памороззю скроні
Укрила невблаганна сивина.
Моїй невістці онучата сонні
Шепочуть: «Люба, рідна, дорога».
Ніхто й ніколи матір не забуде,
Через віки бринітимуть слова,
Які в своїх серцях плекають люди:
«Матусю люба, рідна, дорога!»
(Світлана Шукшина).
Борова останні новини
