В’ячеслав   Євгенович   Романовський

В’ячеслав Євгенович Романовський народився 1947 року в Донбасі. Дитячі і шкільні роки минули в Пісках-Радьківських. Закінчив філологічний факуль­тет Харківського університету. Вчителював, працю­вав журналістом у харківських газетах. Член Національної спілки письменників України. Окремими виданнями вийшли його книги: «Одна така земля» (1984), «Благовіст» (1993), «У дива на виду» (1996), «Князівство любові» (2000), «До квіту хризантем» (2002). Лауреат муніципальної премії ім. О. Олеся. Редактор газети Південної залізниці «Южная магист-раль». Мешкає в Харкові.

Добірці його віршів  притаманна тема любові до рідних стежин з отчого порогу над Осколом і Дінцем.

СИНІВСЬКИЙ СОНЕТ

Мамі моїй, Катерині Карпівні

...А ти для мене завше є взірцем У доброті і ніжності своїй. Твоє лице, мов різьблене різцем, палив мороз, обвітрив суховій.

Твого життя згорьований сувій У заоскіллі ткавсь і за Дінцем. Матусенько, не старій, не сивій І не нездужай — прошу лише це.

Ти стільки літ сапала і косила,

Що виробились руки — вийшла сила,

І обважніла одіж на плечах.

З удосвіта клопочешся до ночі, Немов все-все переробити хоче Твоя душа з утомою в очах.

СПІВАЮ З МАМОЮ

Коли в селі з дорідним колосом Духмянять сині вечори, Співаю з мамою в два голоси, Як за юначої пори.

Пливе мелодія довірливо І живить, мов жива вода.

Давно матуся стала білою, А як співає —

молода!

Цвітуть з очей барвінки веснами І тихо світиться лице... На серці трепетно і весело, Коли я згадую про це.

А пісня десь вже —

за левадою — Несе і втіхи, і жалі. Приїздами не часто радую Рідненьку в отчому селі.

Але як випала навідати Нагода щедра в дні ясні, Мене стрічають очі віддані І щирі

мамині

пісні.

ВАЛЬС

Щемливий дзвоник об'єднав і скликав Колишній клас — рідню учнівських літ. Вернулося отроцтво многолике, Кохання перше з квітами стоїть.

Закружить вальс — і поведе в минуле, Закружить вальс — і не було розлук. Неначе доля нас не розминула, Не розірвала наших юних рук.

Як гостро й млосно пахнуть матіоли, Як спогадами вечір цей п'янить! Звучить оркестр, а в нім душа віоли Смичком голубить незабутню мить.

Закружить вальс — і поведе в минуле, Закружить вальс — і не було розлук, Неначе доля нас не розминула, Не розірвала наших юних рук.

            *            *           *

Ізнов у покосах розіллє медові хмелі Отава прив'яла. І коник сюрчатиме дзвінко. І так мені гарно, що син я своєї землі, Що я — українець і лада моя — українка!

Держава моя, я люблю твій барвінковий цвіт Од неба і моря, озер і річок тихоплинних. І колір жовтавий — він теж обнадіює світ Пашницею поля, де золото в кожній стеблині.

Я тут народився. Тут все споконвіку моє: Криниця і стежка, й калина під вікнами хати... І сонце високе для мене щоранку встає, Щоб міг, як батьки, і трудитись, і щедро кохати.

Хай манну небесну готує комусь чужина, Тобі я не зраджу, мій краю, одвіку й довіку! Весна в Україні. І в серці моєму весна. І горнеться сонце до наших розчахнутих вікон...