Слідчий - професія   за покликанням

1 липня слідчі України відзначають професійне свято. Про професію слідчого більшість людей знає з телесеріалів і детективів. Але кіношні й слідчі з детективів відрізняються від справжніх. Якими вони є в реальному житті, зрозуміла, поспілкувавшись із  начальником слідчого відділення Борівського РВГУМВС України в Харківській області Олександром Рибалком. Робота для слідчих часто стає сенсом життя. Незважаючи на невисоку зарплату, ненормований робочий день, вони не жалкують про свій вибір, адже слідчий - професія за покликанням.

Олександре Вікторовичу, Ви - слідчий з великим досвідом роботи, багато років очолюєте слідче відділення. Якою людиною, на Вашу думку,  має бути слідчий?

- Перш за все, розумною і творчою. Добре знати специфіку роботи системи правоохоронних органів і процесуальне законодавство, вміти застосовувати його в роботі. Слідчий повинен мати  розвинений інтелект, уміння використовувати у мисленні закони логіки, високий рівень відповідальності, кому-нікабельності, моральної культури.

- Чому Ви вирішили стати слідчим?

- Мабуть, моя доля була передбачена ще в День мого народження - я народився в День радянської міліції. З дитинства мріяв бути корисним людям, боротися за справедливість, тому вже в 7 років  твердо вирішив, що стану слідчим. З роками, щоправда, в мене з’явилася ще одна мрія - навчатися в спортивній школі: мав гарні показники в спорті, був двократним чемпіоном по кросу серед школярів м. Ку-п’янська і Куп’янського району. Але дитяча мрія перемогла. Закінчивши 11 класів, вступив до Харківського університету внутрішніх справ.

-Батьки не були проти Вашого вибору?

-           На той час і мама, й тато працювали в колгоспі, родина жила небагато, і батьки дуже пишалися, що їхній син вступив до престижного ВУЗу. Так як закінчив школу із золотою медаллю, складав лише один іспит, а заняття спортом у школі допомогли мені, коли здавав фізичні нормативи. Тож несподівано для всіх і для самого себе я зробив крок до омріяної з дитинства професії.

-           Навчання було цікавим?

-           Перші 2 роки давалися  важко: цей час ми знаходилися на казарменому режимі. В навчанні - багато теорії, а мені цікаво було відчути себе справжнім слідчим. Тому дуже гарно запам’яталося, як нас уперше взяли в патруль охороняти громадський порядок м. Харкова. Того дня разом із працівниками патрульно-постової служби ми брали участь у затриманні грабіжників, тоді відчули себе міліціонерами по-справжньому.

-           Де починали освоювати професію слідчого?

-           Після закінчення університету мене направили працювати в Ку-п’янський МВВС України в Харківській області. Працювати було цікаво з першого дня. Злочинність у ті роки  «процвітала», нудьгувати не доводилося. В нашому відділенні гармонійно поєдналися молодість і досвід - молоді працівники добре знали теорію, а старші колеги ділилися досвідом, тож наше слідче відділення мало гарні показники розслідування справ. Через кілька років мене призначили заступником відділення, потім я його очолив.

-           А як потрапили працювати до нашого району?

-           Начальником Ку-п’янського міськвідділу міліції був Валерій Гура. У 2004 році його призначили на посаду начальника Борівського РВ ГУМВС України в Харківській області, і він запропонував мені перейти в слідче відділення  цього райвідділу. У 2000 році мені пропонували роботу в УБОЗі, але тоді я не погодився, мабуть, не був готовий до змін, а цього разу вже не роздумував: хотілося змінити обстановку, попрацювати в новому колективі.

-           Як до Вашої роботи ставиться родина?

-           Дружина звикла, що, на жаль, не можу приділяти достатньо уваги їй, дітям,  часто працюю у вихідні, тому їй доводиться і займатися вихованням дітей, і вести домашнє господарство. Коли переїжджали жити в Борову, дружині було нелегко кинути все знайоме з дитинства і жити в чужому краї серед незнайомих людей. Але  вдячний їй за те, що  зрозуміла й підтримала, була поруч зі мною у нелегкий для мене час. Через 5 років ми переїхали назад у Ківшарівку, бо дружина не змогла знайти в Боровій роботу, тепер мені доводиться кожного дня долати відстань у кілька десятків кілометрів.

-           А Ваші сини не мріють бути, як папа - слідчим?

-           На щастя, ні. У них зовсім інші мрії. Чесно кажучи, я цьому  радий. Не хотів би, щоб мої діти пов’язали своє життя з міліцією: ця робота забирає багато часу, його не вистачає на рідних, захоплення, відпочинок.

-           Слідче відділення підпорядковується слідчому Управлінню в Харківській області. Чи співпрацюєте з іншими відділеннями райвідділу?

-           Співпрацюємо тісно й плідно, адже виконуємо одне завдання - боремося зі злочинністю. Про результати нашої роботи свідчить відсутність особливо тяжких злочинів, скоєних проти життя та здоров’я людини.

-           Що побажаєте своїм колегам напередодні свята?

-           Успіхів у роботі, отримувати задоволення від служіння народу, і, звичайно ж, сімейного затишку в родинному вогнищі, яке своїм теплом зігріватиме й надихатиме на успішні справи.

Підготувала Тетяна ГУНЬКО.