Трагедія, яку важко збагнути

      24 листопада Україна запалила свічки скорботи в пам’ять жертв голодомору 1932-1933р.р. Весь український народ схиляє голову. Це трагедія, яку важко збагнути. Нашої вини тут немає, але ми повинні пам’ятати ці страшні роки. В цей день повертаємося до минулого спогадом, переживанням. 

       23 листопада  в Піско-Радьківській сільській бібліотеці-філії учні п’ятого класу (кл.керівник -Титиренко З.І) та гурток народознавства (керівник – Зайцева В.І.) вшанували пам’ять загиблих годиною спілкування. Мета цього заходу - розповісти дітям про причини та наслідки голодних років, щоб виховати в них повагу до історії та до людей, котрі пережили цей біль.

   Кров холоне в жилах, коли читаєш розповіді очевидців. Було зачитано декілька трагічних спогадів людей, які в 33 році були ще малими дітьми і по Божій волі залишилися живими. Ці спогади хотілося б забути, та па-м’ять безжально повертає їх у ті тяжкі роки. Мимоволі навертаються сльози. Очевидно і таке треба знати. Це ж до якого стану треба довести людей, щоб вони божеволіли та звіріли!

    Озиратися у минуле треба кожному. Людина  живе не в одному часі, а у трьох часових вимірах: минуле, сьогодення та майбутнє. Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Отож озиратися треба, щоб поплакати, бо це каяття. А головне – щоб зрозуміти. Лише позиція па-м’яті і вшанування жертв – гарантує неможливість повторення трагедії у майбутньому.                                                                                 ПРАЦІВНИКИ ПІСКО-РАДЬКІВСЬКОЇ БІБЛІОТЕКИ.