Нев’януча краса душі людської
Кожна людина приходить в цей світ лише по волі Божій. Але яким буде її життєвий шлях, який слід залишить по собі на цій землі і в серцях людських, залежить лише від неї самої.
Живе в селі Підлиман красива, мудра жінка, до якої всі без винятку, дорослі та малі, ставляться з великою шанобою та повагою, до її слів та порад уважно прислуховуються. І це не дивно. Адже все своє життя Марія Василівна Савченко віддала нелегкій праці на педагогічній ниві, працюючи вчителем, а потім директором Підлиманської загальноосвітньої школи.
Народилась Марія Василівна 7 листопада 1936 року в сім’ї колгоспників. У її пам’яті назавжди залишились тяжке дитинство, яке припало на роки Великої Вітчизняної війни, повоєнний голодний 1947 рік, зростання без тата, який пропав безвісти ще в перші місяці війни. А мама залишилась сама з трьома маленькими дівчатками на руках - Марусею, Галею і Катею. Та життя невпинно продовжувалось далі. Марія пішла до школи, де виявила добрі здібності до навчання, особливо до точних наук. Закінчила Нужнянську семирічну школу, а потім і Борівську середню, до якої кожного дня добиралася пішки понад залізницею.
По закінченню школи вступила до Харківського педагогічного інституту ім. Г. Сковороди на «фізмат», адже мрія була одна – стати вчителем математики. Тут Марія Василівна зустріла своє кохання, свою долю – майбутнього чоловіка Григорія Кириловича Савченка. Після закінчення інституту молоде подружжя приїжджає до Підлиману і вливається в педагогічний колектив школи. Любов до дітей та обраної професії допомогли Марії Василівні незабаром стати висококваліфікованим спеціалістом та вихователем і наставником дитячих душ, шанованою людиною в селі. Адже вона, маючи енергійну вдачу та турботливе серце, не стояла осторонь і громадської роботи. Неодноразово її обирали депутатом Підлиманської сільської та Борівської районної рад, довгий час була народним засідателем, а з 1982 по 1986 рр. виконувала обов’язки Борівського народного судді, була активною учасницею художньої самодіяльності.
А вдома підростали дітки – син Валерій, доньки Галочка та Юля, в сім’ї панували лад та любов. Тяжкі випробування були попереду. Тяжко захворівши, у розквіті сил пішов із життя чоловік, зовсім молодою раптово помирає дочка Галина. Зібравши всю силу і витримку, ця мужня жінка вистояла в нелегкий час втрати найдорожчих людей. Всю себе віддавала роботі, адже на той час вже була директором Підлиманської середньої школи, з цієї посади пішла на пенсію, деякий час ще працювала вчителем математики Борівської середньої школи №1.
Сьогодні Марія Василівна, оточена любов’ю та піклуванням, проживає з молодшою донькою Юлією, допомагає ростити та виховувати онуків, яких має аж семеро. А влітку з нетерпінням чекає у відпустку з далекого Санкт-Петербургу сина Валерія, відставного військового. Вона не живе безтурботним життям заслуженої пенсіонерки – допомагає дітям, які до неї звертаються, осягнути глибини математики, шиє та в’яже прекрасні костюми для учасників художньої самодіяльності Підлиманського СБК, директором якого працює її дочка Ю.Г.Труш.
Шановна Маріє Василівно! Від усього серця щиро вітаю Вас із ювілеєм і бажаю Вам нескінченної життєвої дороги, уквітчаної любов’ю, ласкою, пошаною та увагою всіх, хто Вас знає!
З глибокою шанобою –
Галина БАБІЧЕВА.
Голова ради ветеранів с. Підлиман.
