Служити Батьківщині – його покликання

Тихе українське мальовниче село неподалік від Червонооскільського водоймища. Борова… Саме тут в родині Тараненків Володимира Микитовича і Алли Василівни у 1966 році народилися двійнята, яких назвали Андрій і Сергій. Росли вони, як і всі хлопці їх віку – грали у війну, гасали у футбол (у них була своя вулична команда), допомагали батькам по господарству, які працювали в місцевому колгоспі і багато уваги чотирьом дітям приділити не могли. Начебто і не вирізнялися хлопці нічим. Ось тільки Сергій був  дуже  відповідальним хлопцем. Брата захищав завжди, хоча той, бувало, і отримував на горіхи по заслугах.

Дуже тяжкою втратою для сім’ї була смерть батька. Двійнятам тоді виповнилося лише 11 років. І Сергій, відчувши відповідальність перед сім’єю, почав ще краще вчитися (хоча його завжди хвалили вчителі і ставили за приклад), перевіряв уроки у брата Андрія. Останній, до речі, (хоча вони й двійнята) був лінькуватішим, на відміну від Сергія.

Як розповів Володимир Тараненко, старший брат Сергія,  молодший дуже захоплювався ідеями марксизму-ленінізму. В їхній кімнаті стояла етажерка, на ній були майже повні зібрання класиків цього напрямку. Погодьтеся, не кожен хлопець в дитинстві читав таку серйозну літературу (як не кожен взагалі любив читати книжки). А Сергій прочитав всі книги вдома і ще був частим гостем у районній дитячій бібліотеці.

У класі він був лідером. Коли необхідно було організувати якийсь захід, збори, політінформацію, то це завжди доручали Сергію (частенько вони проводили їх разом з Ольгою Величко). І вчителі були впевнені, що Сергій добросовісно підготується і розповість однокласникам все необхідне, бо той був відповідальним, серйозним хлопцем.

- Знаєте, після смерті батька мені як старшому брату доводилося займатися вихованням Андрія і Сергія. Хоча, звісно, мені ця роль не дуже подобалася, самому хотілося ще побігати з друзями, позалицятися до дівчат. Тому, в основному, командирським голосом дам їм завдання, коли прикрикну, а коли в хід йшов і підзатильник. І так життя продовжувалося. А коли Сергій повернувся з армії, я по звичці хотів дати підзатильника Андрію, Сергій горою став на його захист. Мовляв, все, братику, твоя тиранія закінчилася, ми вже дорослі.

Що цікаво, всім, з ким розмовляла, було що розповісти про Сергія, бо той і в дитинстві був неординарною особистістю. Ось що розповів директор Борівської дитячо-юнацької спортивної школи Сергій Тертишний: «Сергій дуже захоплювався спортом, особливо вітрильним. Та, на відміну від бага­тьох своїх ровесників, при цьому не забував і про на­вчання. Навчаючись у турис­тському гуртку, хлопець був одним з найсумлінніших. Ніколи не скаржився на важкий рюкзак чи втому, навпаки - завжди намагав­ся допомогти товаришам. Першим робив установку табору чи йшов по дрова. Ніколи не підвищував го­лосу, був розважливим, спокійним. Не любив позу­вати перед фотооб'єкти­вом. Йдучи гірською стежиною в числі групи, здебільшого був замикаю­чим (а це керівник походу довіряє лише найбільш надійним людям)».

Тобто, вже в ті роки хлопець виявляв неабиякі лідерські риси.

Так, життя, як річка – то бурхливо, то тихо текло собі, доки Сергій закінчив школу і вирішив вступити до навчального закладу, щоб бути прикордонником. Але в прийомній комісії сказали, що у хлопця не вистачає балів для зарахування до закладу, і Сергій вирішив піти в армію.   

Він був при­званий до лав Військово-Морського Флоту СРСР. А вже через рік, у 1985 році, вступив до Севастопольського вищого військово-морського училища №2.  Вчитися йому подобалося, його завжди кликало море, яке полюбив за роки служби у ВМФ. Після декількох років навчання от­римав направлення для подальшого проходження служби на Тихоокеанському флоті. Служив на атомному підводному човні. База підводних човнів знаходи­лась на півострові Камчат­ка...

Сергій і в цей час продовжує свої заняття спортом - бере участь у змаганнях з греблі на військових шлюпках, хо­дить під вітрилами на „Ялах". І завжди заслужено займав призові місця. Та найвищі його спортивні досягнення - у гирьовому спорті. Вико­навши норматив, він здобув звання „Майстер спорту СРСР". Сергій Тараненко -  неодноразовий чемпіон Тихоокеанського флоту та призер чемпіо­натів Військово-Морського Флоту СРСР.

- Досягши певних вер­шин, Сергій у телефонній розмові зі мною зазначив, що важливим першодже­релом загартування та ви­ховання його волі стала Борівська школа туризму, - продовжив свою розповідь Сергій Тертишний.

Повернувшись на Ук­раїну, в Севастополь, Сергій продовжує підвищу­вати свій військово-квалі­фікаційний рівень, вступив до Військово-Морської Академії. Після її закінчен­ня у 1999 році молодого ка­пітана призначають на по­саду начальника опера­тивного управління Генерального штабу, на­чальником кафедри Військово-Морських сил - Академії.

Заслужений авторитет здобуває серед матросів, мічманів та офіцерів. Серйозний, відповідаль­ний, порядний у стосунках і з підлеглими, і з офіцерами, він користуєть­ся повагою і шаною серед них...

Служба у Севастополі припадає на складний пе­ріод міждержавного врегу­лювання багатьох питань між Росією та Україною щодо Чорноморського Флоту. Та поступово кон­флікти врегульовуються, і це дає можливість Украї­нським Військово-Морським Силам нарешті заяви­ти про себе, як про са­мостійні та незалежні…

Сергій Володимиро­вич, пройшовши чималий шлях військової служби на морському флоті, закінчив Київську академію Генерального штабу Збройних Сил України, захистив кандидатську і має звання доктора технічних наук. А 24 серпня 2007 року, в День Незалеж­ності України, наказом Міністра оборони України йому присвоєно звання контр-адмірала та при­значено начальником Се­вастопольського військо­во-морського ордена Червоної Зірки універси­тету імені П.С.Нахімова. Представляючи його професорсько-викладацькому складу, командуючий Військово-Морськими силами Збройних Сил України віце-адмірал Ігор Тенюх підкреслив, що контр-адмірал Сергій Тараненко пройшов шлях від командира стартової групи ракетної бойової частини крейсерського підводного човна флотилії підводних човнів Тихоокеанського флоту до начальника кафедри ВМС Національної академії оборони України.

Сьогодні Сергій Володимирович своєю роботою на даній посаді виявляє максимум професіоналізму у піднятті на якісно новий рівень підготовку майбутніх морських офіцерів і молодших спеціалістів, в організації наукової роботи професорсько-викладацького складу академії, яка вже сьогодні затребувана у Військово-Морських Силах України.

Університет готує мічманів та офіцерів морського флоту, а також цивільних спеціалістів за фахом інженерів радіо­електроніки та інших тех­нічних спеціальностей. Ми пишаємось, що цей військовий заклад очо­лює наш славний земляк Сергій Тараненко, перший ад­мірал з Борівщини. Нещодавно він пішов на заслужений відпочинок, але продовжує працювати у Військово-Морській Академії.

Окрім успішної військової кар’єри, Сергій має люблячу родину. Його дружина нині у декретній відпустці, а до цього працювала у ВМА, разом вони виховують трьох дітей. Старший Артем закінчив Київську національну академію, працює, одружений. Середній Маринці наступного року необхідно буде визначитися, до якого учбового закладу вступати, нині вона навчається в 11 класі. А найменшій Світланці виповнилося лише 7 місяців, тож вона просто насолоджується увагою та любов’ю батьків,  сестрички, радує їх своїм першим зубом, першими дитячими словами.

Олена КОЛЕСНІКОВА.