Вдячна долі
В дитинстві, юності в мене було багато омріяних професій, а от вчителем бути не мріяла ніколи. Та доля склалася так, що я пішла працювати в школу. Пам’ятаю свій перший день на роботі: їхала на велосипеді у Веселівку, дорога здавалася нескінченною. Коли побачила Веселівську школу, чесно кажучи, вона мені не сподобалася, і на школу вона не була схожа, більше на якусь хатину.
Якби хтось тоді сказав, що з цією школою мене пов’язуватимуть найтепліші спогади, що я працюватиму тут близько 10 років, а вчителі та учні стануть мені рідними людьми, я б не повірила. Зіпсований настрій від довгої поїздки трохи покращився, коли познайомилась з директором школи та вчителями. Вони зустріли привітно, розповідали про себе, розпитували мене. Сприятлива шкільна атмосфера додала мені сил і впевненості. А потім був перший урок, перші учні в моєму житті. Школярі з захопленням слухали, з цікавістю розглядали нову молоду вчительку, а я почувалася трохи ніяково, але вже з гордістю думала про те, що я – вчитель.
Промайнуло більше 10 років, я змінила свою професію, але вдячна долі, що моїм першим місцем роботи була саме Веселівська школа. Директором на той час був Юрій Михайлович Півнов – його не просто поважали вчителі й діти, його любили. За те, що він завжди ставився до всього з порозумінням, був добрий, відвертий, з почуттям гумору. Не пам’ятаю, щоб він колись на когось кричав, принаймні на мене за весь час моєї роботи жодного разу не підвищив голосу. Він був душею нашого жіночого колективу. З ним можна було поділитися як із подругою, і він завжди знав, що порадити. Багаторічним досвідом роботи зі мною ділилася Надія Олексіївна Хухрянська, яка викладала в школі німецьку мову. Дітей у школі було небагато – близько 40. Мабуть, тому ми до них прикипали душею, переживали за кожного, вони нам були, як рідні діти. Та й діти тягнулися до вчителів, розповідали їм те, що не могли сказати навіть батькам і найближчим друзям. Особливо любили своїх вчителів молодші школярі. Іноді навіть називали їх мамами. Вчителі початкових класів: Стрілець Любов Михайлівна, Колеснік Тетяна Володимирівна, Романенко Світлана Миколаївна, Лисенко Ольга Миколаївна, Дух Тетяна Іванівна – разом із маленькими школярами раділи першим учнівським успіхам і сумували, якщо щось не вдавалося. Кожен із них віддавав дітям часточку себе, своєї душі. Вони ніколи не забудуть, як загорялися від щастя маленькі оченята, коли дитині вдавалося прочитати перше слово, вирішити перший приклад, змайструвати перший подарунок мамі. Це була найкраща нагорода – бачити, що зерна науки, які вони сіяли, починали проростати.
У п’ятому класі учні спочатку почували себе невпевнено, особливо важко їм було звикнути, що вчителів тепер було багато. Але швидко освоювалися, вчилися з цікавістю. Одним із улюблених предметів усіх школярів було трудове навчання, яке викладала Тиниченко Любов Миколаївна. З якою гордістю вони демонстрували в’язані власноруч шарфики, пригощали всіх зробленими на уроках пиріжками! Любов до рідної мови, до українських віршів, пісень прищеплювала школярам Надія Іванівна Олізаренко. Діти із задоволенням слухали її уроки, вчили напам’ять вірші і намагалися писати каліграфічно. Світлана Юріївна Коробка викладала зарубіжну літературу, російську та німецьку мови. Творчо обдарована, вона часто проводила нетрадиційні уроки, які учні дуже любили. Але найбільше усі чекали шкільних свят: Світлана Юріївна готувала цікаві конкурси, ігри, подарунки. Гарний настрій і вчителям, і дітям завжди дарувала вчитель біології та хімії Наталія Валеріївна Курганова. Вона завжди була оптимістичною і цим оптимізмом заряджала всіх. З нею ми пройшли разом сотні кілометрів: багато разів взимку доводилося йти з Борової у Веселівку пішки (на той час шкільного автобуса ще не було). Дорога хоч і була довгою, але час в дорозі з Наталією Валеріївною спливав непомітно: вона розповідала якісь цікаві історії, підбадьорювала, від цього зникала втома і не відчувалося холоду. Разом з нами з Борової їздили і ходили вчителі Світлана Михайлівна Колісник і Тетяна Іванівна Малік. Вони викладали «точні» науки – фізику й математику. Завдяки цим вчителям учні Веселівської школи добре вміли рахувати, розв’язували складні задачі, знали теореми і формули. Світлана Михайлівна була ще й профорганізатором. Вона організовувала свята для вчителів і варила смачну польову кашу. Я часто із задоволенням переглядаю фотографії наших пікніків, спогадами поринаю в ті часи і відчуваю той неповторний аромат польової каші.
Доля розкидала нас: Л. М. Стрілець живе в іншому районі, Н. О. Хухрянська, Ю. М. Півнов, С. М. Колісник – на заслуженому відпочинку, Н. В. Курганова і Т. І. Дух – у декретній відпустці, С. М. Романенко працює у відділі освіти, С. Ю. Коробка вирішила в цьому році змінити свою професію, Т. В. Колеснік працює зі мною в редакції (її статті ви читаєте в газеті), Л.М. Тиниченко, Н.І. Олізаренко, О.М. Лисенко працюють у Першотравневій ЗОШ, Т.І. Малік – у Борівській ЗОШ №2. Але впевнена, що жоден із нас не забуває Веселівську школу, наших учнів, колег. Вірю, що часто згадують наші будні і наші свята.
Я щиро дякую всім людям, з якими разом працювала, відпочивала, які підтримували мене, коли було нелегко, і ділили зі мною радісні хвилини життя. Вітаю всіх із Днем працівника освіти, бажаю прихильності долі, вдячних учнів, щастя, добробуту, нехай ніколи не погасне у ваших душах вогник любові й теплоти, яким ви щедро ділитеся зі своїми учнями! А тим, хто вже не працює, бажаю приємного відпочинку, світлих, радісних днів, довгих років життя!
Тетяна ГУНЬКО.
