Вони залишили яскравий слід в історії району
Ми ходимо вулицями нашого селища, милуємося його архітектурою, пишаємося нашою поліклінікою, багато борівчан живуть у комфортних квартирах багатоповерхівок, але мало хто замислюється над тим, хто докладав зусилля для будівництва й розвитку району, завдяки кому наша Борівщина така красива, майже у кожному селі є школа, будинок культури, майже всі села району газифіковані, і важко навіть уявити, що кілька десятків років тому дорога з твердим покриттям була лише до с. Піски-Радьківські.
У 1966 році на посаду голови організаційного комітету по відродженню району було призначено Миколу Миколайовича Суботу. І він одразу почав розробляти і впроваджувати Програми розвитку району в усіх сферах. Майже 20 років Микола Миколайович керував районом - був першим секретарем райкому партії, за цей час Борова із занедбаного села перетворилася в квітучий, розвинений край. Було збудовано багатоповерхівки, поліклініку, Будинок культури, газокомпресорну станцію, багато житлових будинків. Борівський район став одним із кращих у області, про це свідчили високі показники в рослинницькій, тваринницькій галузях, люди отримували високу зарплату. Поруч із ним багато років був Олександр Степанович Соловецький – він працював на посаді другого секретаря райкому партії, був головою райвиконкому, головою райдержадміністрації, головою районної ради. Життєвий шлях цих людей був сповнений наполегливою працею на благо району, його жителів. Вони вміли вирішувати найскладніші проблеми, завжди приходили на допомогу людям, цим заслужили неабиякий авторитет у районі, області, залишили району величезну спадщину, досвід, яким і досі користуються багато керівників.
„Ласкаво називав батьком М. М. Суботу Анатолій Григорович Чепурний... М.М. Субота особисто запросив і рекомендував на посаду директора радгоспу „20-річчя Жовтня” О. М. Редько... Вони прибули в господарство одночасно з А. Г. Чепурним. З цього часу службовий ріст Анатолія Чепурного від головного агронома радгоспу до депутата Верховної Ради знаходився під постійним контролем М. М. Суботи”, - згадує їхній товариш Іван Захарович Бондаренко. На жаль, життя Анатолія Григоровича Чепурного обірвалося дуже рано, а він був сповнений великих задумів, добрих намірів. Вірив, що вдасться зробити ще дуже багато... Пам’ять про нього живе в серцях багатьох жителів Богуславської сільради. Завдяки йому було зроблено газифікацію сіл Богуславка й Загризове, збудовано нову школу, Будинок культури, який став не тільки окрасою села - всього району, був одним із кращих у області. Куди не глянь у Богуславці – майже все зроблено за його ініціативи і з його допомогою. Саме тут вперше з’явилися комбайни іноземного виробництва, застосовувалися передові технології, проходили обласні й республіканські семінари по розвитку рослинництва. Про колгосп „Зоря” і його ініціативного, творчого керівника знали не тільки у області, а й далеко за її межами. Анатолій Григорович багато зробив для району, будучи депутатом Верховної Ради України. А ще він був дуже чуйною людиною, намагався завжди знайти позитивне рішення проблем, з якими до нього зверталися люди. В лютому цього року йому б виповнилося 70 років...
Цих людей немає поруч з нами, але їхні імена ввійшли в історію району назавжди. Щоб вшанувати їх, пом’янути їхні світлі душі, згадати їхні добрі серця, зібралися колишні керівники району, товариші, люди, які працювали разом із ними, під їхнім керівництвом, які в своїй роботі використовують їхній цінний досвід. Ініціаторами зустрічі були А. Т. Криворучко та І. З. Бондаренко. Всі інші радо приєдналися до цієї пропозиції. Зібралися в залі районної ради: майже кожен із присутніх провів у цьому приміщенні частину свого життя. Микола Олексійович Кравцов зараз працює на посаді начальника Борівської дільниці газопостачання Ізюмської філії ВАТ „Харківгаз”, а кілька років тому він був першим заступником голови Борівської районної державної адміністрації. Головою райдержадміністрації працювали Микола Семенович Рибалко, Віктор Іванович Чуйко. Великий внесок у розвиток району зробив І. З. Бондаренко, який працював разом з М.М Суботою. Свій трудовий шлях Іван Захарович починав головним агрономом колгоспу „Правда”, потім був головним агрономом райсільгоспуправління, другим секретарем райкому партії. Тривалий час очолював районну державну адміністрацію, потім районну раду. Головою районної ради був і Василь Григорович Бондаренко. Анатолій Іванович Гомон розпочав трудовий шлях трактористом, потім трудився на посаді заступника голови колгоспу „50-річчя Жовтня”, згодом очолив колгосп. Закінчив свій трудовий шлях на посаді голови районної ради. Одним із кращих господарств району був колгосп ім.. Леніна, яким керував Микола Іванович Любий, багато років хліборобській праці віддав Василь Григорович Калюга, який зараз очолює ФГ „Нива -2006”. Керівник ФГ „ЮГ” Юрій Іванович Голик працював під керівництвом А. Г. Чепурного, він був його наставником, вчителем, прищепив йому любо до життя. М. М. Субота і А. Г. Чепурний, які товаришували з батьком Олексія Анатолійовича Гомона, (керівник а/ф „Новий шлях”) стали взірцем для молодого хлопця. Вже тоді, в юності, Олексій знав, яку стежину обере для себе. Хоча бачив, що ця робота не з легких, розумів, що працювати доведеться з ранку до ночі, вкладати душу, серце. Багато років на захисті законності й правопорядку стояла людина, яку в районі знають і поважають усі: Віктор Миколайович Гамора довгий час очолював Борівський райвідділ міліції. Пам’ятають жителі району і колишнього керуючого банком „Україна” Віктора Тимофійовича Лемішка. Велика кількість споруд у районі з’явилося завдяки головному архітектору району Леоніду Петровичу Долганіну. З 1968 року у редакції районної газети „Трудова слава” почав трудитися Василь Гнатович Колісник. Через 10 років він став редактором, на цій посаді працював майже 30 років. Газета на той час була одна з кращих в області, багато разів відзначалася Почесними грамотами управління преси та інформації в Харківській області. Її тираж становив понад 6 тисяч.
Вже вдруге борівчани довірили посаду селищного голови Олександру Тертишному, який кілька років був директором школи, очолював відділ освіти. Колишні учні завжди згадують його як доброго, але вимогливого вчителя, колеги по роботі – як розумну, щиру й чуйну людину.
Багато років очолює Борівську райспоживспілку Олександр Степанович Дуднік. Завдяки йому райспоживспілка неодноразово посідала почесні призові місця в області.
У 1969 році в Чернещину приїхав працювати Анатолій Тихонович Криворучко. Майже 40 років свого життя він присвятив селу, яке стало йому другою малою батьківщиною. Завдяки Анатолію Тихоновичу в домівках Чернещини запалав голубий вогник, у селі збудували храм, який став окрасою району, сучасний навчально-виховний комплекс. Одним із найбільших досягнень був розвиток колгоспу „Новий шлях”, що багато років був одним із кращих господарств області. За значні заслуги в розбудові села, району Анатолія Криворучка в 2002 році було нагороджено Почесною відзнакою „Слобожанська слава”, цього ж року він отримав високе звання Героя України.
Імена всіх цих людей, які зібралися, щоб вшанувати пам’ять своїх товаришів, теж в історії району, бо кожен із них вніс свою частку для розбудови району.
... Біля пам’ятника М.М. Суботи, О. С. Соловецького, А. Г. Чепурного ніхто не проголошував яскравих промов, кожен згадував їх по-своєму. Для когось вони були керівниками, для когось – товаришами. Але з упевненістю можна сказати, що всі ці спогади були добрими, світлими, бо люди ці залишили світлий слід у пам’яті кожного, хто їх знав. На могили поклали квіти, пам’ять вшанували хвилиною мовчання. Добре, що є люди, які не забувають, шанують свої товаришів, розповідають про них молодому поколінню, значить, не заросте стежка до їхньої могили, пам’ять про них і їхні добрі справи житиме довго.
В кожному селі є людина, яка варта того, щоб про неї згадали навіть, якщо пройшло багато років після її смерті. І не важливо, був він головою колгоспу, сільради, чи трактористом , якщо він жив і творив на благо рідного краю. Згадайте їхні імена, вшануйте їхню пам’ять, розкажіть своїм дітям і онукам про цих людей, щоб не втратився зв’язок поколінь, щоб молодь виховувалася на прикладі любові до праці, до ближнього, щоб основною метою в житті було не власне збагачення, а добре ім’я, яскравий слід в історії Борівщини.
Тетяна ГУНЬКО.
