Офіцери-фронтовики з Борівщини
Молодший лейтенант медслужби Небувайло Анна Пимонівна
Народилася в 1923 р. у Боровій. Українка. У 1938 р. закінчила 8 класів Борівської середньої школи, а в 1941 р. Куп’янську фельдшерсько-акушерську школу. Після закінчення останньої була направлена в розпорядження Борівського райздраввідділу й працювала з серпня по грудень 1941 р. вихователькою в райдитяслах, вакцинатором в райсанстанції та ін.
14 грудня 1941 р. Борівським райвоєнкоматом була мобілізована в Червону Армію, де й перебувала до 24 січня 1946 р. З грудня 1941 р. по лютий 1942 р. служила фельдшером санчастини 1517 стрілецького полку (СП) 469 стр. дивізії (СД). З лютого по листопад 1942 р. – фельдшером управління етапної комендатури №31 залізничної станції Сталінград-1. З листопада 1942 р. по серпень 1945 р. – старша медсестра хірургічного відділення госпіталя легкопоранених №4950 22 Армії Сталінградського, Брянського та 2-го Прибалтійського фронтів. З серпня 1945 по січень 1946 р. – фельдшер санчастини 23 навчального СП 36 навчальної СД.
З політхарактеристики (27.6.1942 р.): «Справі партії Леніна-Сталіна й соціалістичної батьківщини віддана. Політично й морально стійка. Дисциплінована. Проявляє піклування про санітарний стан бійців команди».
З атестаційного листа (25.6.1945 р.): «Свою роботу знає. Проявляє велику зацікавленість до лікувальної та хірургічної праці. Має достатній культурний та загальний розвиток. Ініціативна. Бойове й фізичне загартування добрі. Схильності до військової служби не проявляє… Підлягає звільненню в запас».
Перебувала в складі Червоної Армії за кордоном у Румунії з квітня по липень 1945 р. Нагороджена медалями «За оборону Сталинграда» та «За победу над Германией». Мала подяки начальника ГЛР №4950 «за самовіддану та добросовісну роботу по обслуговуванню поранених та хворих» (23.2.1944 р.), «за відмінну роботу» (1.5.1944 р.), «за відмінну та самовіддану роботу по догляду та лікуванню поранених» (3.11.944 р.).
Після демобілізації працювала в Боровій фельдшером дитячо-жіночої консультації, медсестрою хірургічного відділення в райлікарні, інспектором охорони материнства й дитинства Борівського райздраввідділу, інструктором відділу партійних, профспілкових та комсомольських організацій Борівського райкому компартії. З 1952 по 1955 рр. навчалася в Харківській обласній трьохрічній партшколі. Після партшколи працювала завідуючою оргвідділом Борівського райкому компартії та завідуючою загальним відділом РК КПУ. Мала трьох сестер та брата Миколу, який загинув на фронті.
Її донька Тетяна Андріївна – знаний на Борівщині педагог, тривалий час викладає іноземні мови в Гороховатській школі. Вона багато зробила для дослідження та вшанування пам’яті полеглих воїнів с.Гороховатка.
Підполковник Тертишний Іван Карпович
Народився в 1922 р. у селі Василівка (затоплене водосховищем, знаходилось неподалік Новоплатонівки) у родині селян. Українець. Після закінчення 10 класів Борівської середньої школи в січні 1940 р. добровільно вступив курсантом у Астраханське військово-стрілецьке кулеметне училище Північно-Кавказького військового округу за спеціальністю «командир кулеметно-стрілецьких підрозділів».
З червня по липень 1941 р. – командир кулеметної роти 186 СП 181 СД Північно-Західного фронту. У липні відділом кадрів фронту був направлений у розпорядження коменданта Новгорода, де й знаходився на посаді ад'ютанта військового коменданта Новгорода до 15.8.1941 р.
З пояснювальної записки: «Працював на будівництві оборонних споруд на земляному валу навколо міста. Комендантом Новгорода був Тертишний Петро Вакулович. 15 серпня місто було захоплене німцями. Комендатура відійшла в ліс за ріку Малий Волховець і ми тимчасово працювали в якості загороджувального загону на чолі з полковником Тертишним П.В.».
З серпня 1941 р. по листопад 1941 р. – помічник начальника штабу 1004 СП 305 СД Новгородської Армійської групи. Важко поранений в область лівого плечового суглоба 12.11.1941 р. під Новгородом. До січня 1942 р. перебував на лікуванні в м.Ярославль.
З січня по лютий 1942 р. – помічник начальника штабу по розвідці 929 СП 252 СД 11 Армії Північно-Західного фронту. Легко поранений у праву ногу 15.2.1942 р. З пояснювальної записки: «…Направлений на фронт під Стару Руссу. Полк у цей час був у наступі. Полком командував капітан, а його заступником був майор, але їх прізвищ я не пам’ятаю. Під час переходу полку в інший район я був на чолі колони полку. У цей час кінь з переляку кинувся у бік і мене ударило пропелером аеросаней у праву ногу. Потім я ліг під одне дерево і тут під час бомбардування був присипаний землею. Свідомості не втрачав. Мене через два дні відправили в госпіталь в м.Іваново».
Після лікування в евакогоспіталі №3074 до кінця війни – на викладацькій роботі на курсах молодших лейтенантів Калінінського (пізніше – 1-го Прибалтійського) фронту: з травня по грудень 1942 р. – викладач служби штабів, потім до жовтня 1943 р. – заступник командира взводу 12 стрілецької роти, з жовтня 1943 р. по квітень 1944 р. – командир взводу, з квітня 1944 р. по серпень 1945 р. – викладач тактики 2 стрілецького батальйону.
У кінці 1943 р. отримав звання старшого лейтенанта, 13.1.1944 р. – капітана, 23.5.1945 р. – майора. Нагороджений орденом «Красная звезда» (4.11.1943 р.), медалями «За взятие Кенигсберга» та «За победу над Германией».
З атестаційного листа (1945 р.): «Показав себе дисциплінованим, відданим справі Леніна-Сталіна й своєї соціалістичної батьківщини. Політико-морально стійкий. У воєнному та політичному відношенні розвинутий добре. Хоробрий, мужній, вольовий, рішучий й ініціативний. Добре й швидко орієнтується в обстановці, вимогливий до себе й підлеглих».
З серпня по листопад 1945 р. знаходився у 10 окремому полку резерву офіцерського складу 1-го Прибалтійського фронту, а потім з листопаду 1945 р. по вересень 1946 р. – начальник штабу 109 окремого кулеметно-артилерійського батальйону 157 укріпрайону Прибалтійського військового округу.
З вересня 1946 р. по вересень 1948 р. – завідуючий Борівським райвідділом соцзабезпечення, потім навчався у дворічній партшколі при Харківському обкомі компартії. Працював у Борівському райкомі РК КП(б)У: завідуючим парткабінетом (1950 р.), завідуючим відділом агітації та пропаганди (1950-1954 рр.), секретарем райкому партії по зоні МТС (1954-1957 рр.), третім секретарем райкому партії (1957-1960 рр.). У 1957 р. закінчив Харківський державний педагогічний інститут за спеціальністю «вчитель історії». З 1960 по 1968 р. був директором Борівської середньої школи. З грудня 1968 по 1975 р. – голова Борівського райвиконкому, потім – вчитель історії Борівської середньої школи.
Має сина й доньку. Син Сергій Іванович – вчитель фізкультури, зараз працює директором Борівської дитячо-юнацької спортшколи. Багато зробив для розвитку та популяризації шкільного туризму на Борівщині.
Майор медслужби Толстой Яків Якович
Народився в 1911 р. у Харкові. Росіянин. Закінчив у 1929 р. 2-й Харківський медичний технікум, а в 1938 р. Харківський медичний інститут (лікувальний факультет, хірург).
У 1931-1933 рр. служив по мобілізації в Червоній Армії фельдшером (у званні старший лікарський помічник) санчастини 11-ї школи військових пілотів у Ворошиловграді. 1938-1941 рр. – головний лікар у с.Уплатне Близнюківського району, потім головлікар у Коломацькій та Борівській райлікарнях.
З червня 1941 р. по травень 1945 р. – начальник лазарету (у званні воєнлікар 3 рангу, капітан медслужби) 690 батальону аеродромного обслуговування (БАО) на Південно-Західному, Сталінградському, 3-му Білоруському та 1-му Українському фронтах. До травня 1946 р. – лікар 235 полку конвойних військ 38 конвойної дивізії Міністерства внутрішніх справ Групи окупаційних військ у Австрії.
З бойової характеристики (11.03.1942 р.): «…до потреб хворих ставиться тепло. Добре підготовлений по спеціальності. Під час групового отруєння антифризом добре працював для порятунку отруєних, чим значно знизив відсоток постраждалих і втрат. За час виконання обов’язків начальника лазарету всі хірургічні випадки лікувались на місці, в лазареті, не застосовуючи евакуації в тилові заклади. Від хворих має гарні відгуки».
З бойової характеристики (1.06.1944 р.): «Добрий, чуйний до хворих лікар. Любить свою справу, цікавиться нею. Працює над підвищенням рівня своїх спеціальних та політичних знань. Дисциплінований, старанний. Працює, не рахуючись з часом».
З бойової характеристики (8.01.1945 р.): «За 1944 р. капітан м/с Толстой, як начальник лазарету, здійснив велику лікувальну роботу. Тільки по лазарету лікувалося 416 чол., з них поранених у бою 20 чол., обпалених 2 чол., хворих 394 чол. Повернено до строю 396 чол. Активно брав участь у наданні амбулаторної допомоги, за рік пропущено 6631 чол.».
З бойової характеристики (5.02.1945 р.): «На своїй посаді з вересня 1941 р. Свою справу знає й любить. За період 1944 р. провів велику лікувальну роботу і надав значну користь по введенні до строю хворих і поранених бойових льотчиків».
Був за кордоном у складі радянських військ у Польщі, Німеччині, Чехословаччині, Австрії з листопада 1944 р. по травень 1946 р. Із висновку бойової характеристики (1.06.1945 р.): «Займаній посаді відповідає, але враховуючи нелюбов т.Толстого до військової служби і небажання його залишатися в лавах Червоної Армії… доцільно звільнити в запас».
Нагороди: орден «Красная Звезда» За боевые отличия» (1942 р.), медаль «За оборону Сталинграда» (1942 р.), медаль «За победу над Германией» (1945 р.).
1946-1953 рр. – головний лікар Борівської райлікарні, 1953-1958 рр. – завідуючий хірургічним відділенням, 1958-1960 рр. – головний лікар, з 1960 р. – знову завідуючий хірургічним відділенням цієї ж лікарні.
Його діти від другого шлюбу пішли шляхом батька: сьогодні донька Ольга Яківна Придатько – завідуюча дитячим відділенням Борівської поліклініки, син Яків Якович Толстой – хірург Ізюмської райлікарні. Мають великий авторитет і шану серед місцевого населення.
Лесь Ісаїв
Борова останні новини
