Уікенд з «Шахтарем» та «Барселоною» не відбувся
Наприкінці травня цього року я з великим задоволенням подивився по телебаченню фінал Ліги Чемпіонів УЕФА з футболу. Зустрічались фіналісти Ліги: англійський «Манчестер» та іспанська «Барселона». Під час трансляції гри мимоволі згадав подію далеких 80-х років, коли в мене була реальна можливість побачити матч Європейського турніру між Донецьким «Шахтарем» та найкращою командою Європи іспанською «Барселоною». Та, на жаль, прикра обставина не дала можливості здійснити мою мрію.
У цій бувальщині хочу розповісти про той випадок, що підвів мене та мого товариша. Спровокував мене, не підозрюючи того, мій близький, давній та надійний товариш Віктор Гальцев. Я дуже вдячний долі, що він довгі роки був, є, і ще дасть Бог, буде в моєму житті. Борівчани добре знають Віктора Івановича як відмінного, сильного вчителя фізики, математики, астрономії, креслення. Але далеко не всі знають про його життєві захоплення. Хороший, досвідчений пасічник, дуже любить музику, грає на баяні, гітарі. Але є в житті Віктора одне захоплення, яке пройшло крізь все його життя, починаючи з юнацьких років – це заняття спортом. Майстерно, з азартом грає він у волейбол, настільний теніс, дуже цінує гру в шахи. Але найвагоміше його захоплення – футбол. В юнацькі та молоді роки багато грав за Борову, Вовчанськ, де навчався в технікумі.
Дякуючи Віктору та його безвідмовним «Жигулі», довелося побувати разом з ним на багатьох визначних поєдинках різного рівня. Наприклад, ми подивилися на «Олімпійському» стадіоні в Києві легендарну гру між Мюнхенською «Баварією» та Київським «Динамо».
Одного разу, десь у 80-х роках, Донецький «Шахтар» приймав у себе іспанську «Барселону». Ми з Віктором вирішили обов’язково побувати на цій грі. Але несподівано з’явилась проблема. Бажаючих поїхати з нами на матч було більше, ніж місць в «Жигулях» Віктора. Тому він запропонував мені поїхати в Донецьк на своєму «горбатому» «Запорожцеві» (так його називали в народі). Цей чудо-легковик я придбав буквально за декілька місяців перед цією подією та ще й толком його не вивчив. Але настрій був оптимістичний. У якості партнера по поїздці я вибрав дуже запеклого вболівальника футболу, тоді ще молодого лікаря Володю Фурсова. Перед початком подорожі ми з Віктором Гальцевим домовилися про те, що він чекатиме мого «Запорожця» перед кожним великим містом, аби впевнитися, що в мене все гаразд. Десь відразу після обіду, годині о 13-й, ми вирушили в дорогу. Їхали не дуже швидко, десь кілометрів 50-60 на годину, бо було спекотно, тому швидко грівся двигун. Почувалися ми з Володею Фурсовим комфортно, активно ділилися планами майбутнього перегляду футбольного поєдинку, прогнозували результат гри. Вже за славетним містом Ізюм на Ростовській автотрасі я слухом відчув щось неладне – в задній частині «Запорожця» почався періодичний стукіт. Я негайно зупинився, але нічого не виявив. Знову рушили, а стукіт продовжувався. На «крейсерській» швидкості доїхали до великої зупинки на трасі Слов’янськ – АЗС. Тут, як ми і домовлялися, мене чекав зі своїми пасажирами Віктор. Я поділився своєю технічною проблемою, на що Віктор оптимістично відреагував: «Та давай більше газу!». Поїздка продовжувалася, а стукіт також. Вже за містом Костянтинівка після чергової зупинки випадково почав перевіряти колеса. І тут стало все зрозуміло - переднє колесо теліпалося на осі, немов на підводі. Висновок: накрився підшипник. На щастя, необхідний підшипник був у моїх запчастинах. Ми з Володею почали швиденько знімати та розбирати колесо. Зняли пошкоджену деталь. Залишилось небагато – змазати солідолом новий підшипник та поставити на місце, та, на жаль, мастила з собою я ніколи не возив. А поставити запчастину без змащення неможливо, бо зразу ж вийде з ладу. Залишалося одне – «голосувати», а раптом пощастить… Час спливав, а результату не було – кого не зупиняли з водіїв, кажуть, що з собою не возять.
Вже явно бачу, що на футбольний матч не потрапимо, оскільки вже сонце заходило. Тому розвернувся на 180 градусів, тобто у зворотному напрямку. Коли вже почало смеркнути, на вдачу несподівано водій чергового легковика швидко знайшов у себе такий необхідний нам солідол. Дуже задоволені, ми з Володею швидко поставили колесо на місце і вже десь годині о 20-й рушили до Борової. Уже було зовсім темно, коли ми благополучно доїхали до рідних місць своєї Борівщини. Хоч і не довелось побувати на грі «Шахтаря» і «Барселони», все одно ми з Володею Фурсовим одержали задоволення від пригод у дорозі та хорошого, приємного спілкування. А в наступні роки ми побували на іграх Європейського рівня.
Олександр РОМАНЕНКО.
Житель смт. Борова.
Борова новости и события
