Секрети молодості

Одного суботнього вечора до спортивної зали ФОКу завітала жінка, яка відразу привернула  увагу своєю життєрадісністю, оптимізмом, енергійністю. Звичайно ж, дуже захотілося із нею поспілкуватися. «Світлана Олексіївна Сафронова, - так вона нам представилася. – 1 квітня у мене 75-річний  ювілей.» Скажу чесно, її вік за паспортом зовсім не відповідає зовнішності й стану душі. Зі мною розмовляла жінка, яка дуже любить життя, як дитина, радіє кожному новому дню. «Хто знає, можливо тому,  що я народилася в День сміху, допомагає бути оптимісткою?», - сміючись говорила Світлана Олексіївна. Присутні в спортивній залі буквально «закидали» її проханнями  розповісти про те, як їй вдається всупереч всім життєвим негараздам залишатися в гарному настрої і бути енергійною. Жінка із задоволенням поділилася своїм досвідом: «Найперше, що я засвоїла, - це необхідність всім серцем любити Бога, життя,  всіх без вийнятку людей, допомагати їм. Буває, приходжу на допомогу навіть тоді, коли це може зашкодити мені. А інакше не можу.»

 Світлану Сафронову знають багато людей. Вони говорять, що ця жінка дуже щира. Звичайно, якщо в душі панують позитивні емоції, то вони налаштовують на оптимізм.

Але одного позитивного ставлення до життя замало, щоб підтримувати себе в формі. Здоров’я вимагає уваги. Необхідно докладати чимало зусиль для його підтримки. З цими секретами щиро поділилася Світлана Олексіївна. Вона розпочинає свій день з того, що встає в один і той же час – о 6.20. Випиває склянку води з соком лимону й ложкою меду. Обов’язково робить зарядку, після якої – душ. На сніданок ось уже кілька років підряд  вживає вівсяний кисіль доктора Ізотова. Цей кисіль надзвичайно корисний для нашого організму, про що свідчать дослі-дження медиків. Дізнатися рецепт його приготування можна в Інтернеті, або безпосередньо звернутися до Світлани Олексіївни (її телефон є в редакції). Взагалі, вона їсть  багато овочів і фруктів, обов`язково волоські горіхи, а от м’яса - зовсім мало. Щодня вживає до 2-х літрів води, враховуючи рідку їжу. Гарну фізичну форму допомагає підтримувати також рухова активність:  жінка щодня в будь-яку погоду проходить пішки 5 км. Спати лягає теж в один і той же час: приблизно о 21-й годині.

А ще, звичайно, для жінки найголовнішим є сім’я. Світлана Олексіївна розповіла, що дуже любить і цінує свого чоловіка – Бориса Дмитровича, військового у відставці. Вона вийшла заміж за нього дуже рано – після 9 класу. Про свою другу половинку жінка говорить так: «У мене найкращий           у світі чоловік, з яким ми разом вже 56 років.  Він жодного разу не сказав на мене неприпустимого лайливого слова. Я все віддам, щоб мій коханий був щасливий і здоровий.» І це не лише слова. Одного разу у них загорівся телевізор. Борис Дмитрович дуже засмутився, що довго не зможе тепер вболівати за свою улюблену футбольну команду. Жінка, не вагаючись, пішла в магазин і придбала в кредит новий телевізор. Для неї немає більшого щастя бачити радість в очах чоловіка.

 Майже щодня можна побачити цю подружню пару під час прогулянки в парку, адже Борису Дмитровичу треба рухатися після складної травми. Жінка оточує його своєю постійною увагою й турботою. На перший погляд може здаватися, що в їхньому житті все безхмарно. Та чого коштували лише численні переїзди на нове місце у зв’язку з військовою службою. У сім’ї народилося троє дітей. Через клопоти по господарству, догляд за дітьми Світлана Олексіївна не змогла здійснити свою мрію стати журналістом, хоча  навчалася 2 роки в інституті. Але її щира душа розкривається у творчості. Справа, яка приносить задоволення, теж додає життєвих сил. Вона дуже гарно танцює ще зі школи. У різні часи жінка була керівником танцювальних ансамблів, організовувала цікаві виступи. Дуже захоплювалася рукоділлям: вишивкою, в’язанням. До речі, Борис Дмитрович теж чудовий майстер. Він оздоблює чеканкою меблі, прикрашає ікони. (Про нього вже розповідалося на сторінках нашої газети).

У 1989 році подружжя переїхало до Борової. Тоді розпочалися скрутні часи фінансової нестабільності. Світлана Олексіївна консервувала білі гриби, які вони разом із чоловіком збирали у лісі поблизу водосховища. Незабаром купили подвір’я із городом 20 соток. Там трудилися майже щодня. Сусіди називали їх «мурахами», адже дуже багато зусиль вони віддали праці на землі. Через хвороби подвір’я довелося продати, але щодня жінка ходить туди й назад пішки для підтримування свого організму у належній фізичній формі. Під час ходьби у неї народжуються чудові вірші, в яких ви-промінюється любов до людей, природи і життя. Героїня розповіді поділилася одним із своїх віршів з нашими читачами.

           Рождение дня

Настанет утро.

                       Новый день

Сверкнёт улыбкой

                         лучезарной.

И зорьки утрення тень

Исчезнет, улыбнувшись

                        благодарно.

Навстречу

                солнечному дню

Цветы свои бутоны

                        раскрывают,

И в пробудившемся саду

Запели соловьи,

                          не умолкая.

Как мелодична звонкой

                      песни трель!

Любуясь тихим небом

                         и природой,

Так хочется,

         чтоб этот ясный день

Не омрачался

             злою непогодой…

Гадаю, коментарі зайві. Тож, побажаємо родині Сафронових, у яких вже є 5 онуків і 4 правнука, зберегти на довгі роки любов і тепло сімейного вогника, Божого благословення, міцного здоров’я і довгих років життя.

Тетяна КОЛЕСНІК.