У кожного своя доля і свій шлях широкий

Доля постійно дарує людині якісь випробування, не завжди вдається іти тією дорогою, про яку мріяли в дитинстві, юності, хтось намагається все своє життя боротися за мрію, хтось змиряється з долею, але кожна людина шукає в житті своє місце, прагне до успіху й хоче знайти своє щастя. Кожна людина розуміє його по-своєму.

Тамара Бикова з 2006 року працює керуючою справами виконавчого апарату (секретаріату) районної ради. Все своє життя вона впевнено долала сходинку за сходинкою. Озиратися назад не любила, дивилася завжди вперед  і йшла до нової мети.

Навчалася в Новоплатонівській школі, 9 і 10 клас закінчувала в Борівській середній школі №1. Мріяла бути економістом, але на вступних іспитах до інституту не вистачило 1 бала (конкурс на цю спеціальність на той час був досить високим). Вже тоді, мабуть, доля вирішила розпорядитися її життям по-своєму. Тамару прийняли на роботу піонервожатою в Ізюмську школу.   Велику роль у її житті відіграло знайомство з Іваном Михайловичем Биркою, який на той час був завідуючим відділом освіти. Він запропонував дівчині посаду вчителя української мови в Шийківській ЗОШ. З цього й почалося нове для Тамари Бикової життя, не пов’язане з цифрами, з якими мріяла працювати. Вступила на заочне відділення філологічного факультету Харківського педагогічного інституту ім. Г. Сковороди.  До уроків завжди готувалася ретельно, хотіла, щоб дітям було цікаво на її уроках. Для багатьох Тамара Іванівна була улюбленою вчителькою, тож не дивно, що дехто з її учнів обрав для себе професію вчителя.

Через чотири роки роботи в школі  Тамара Бикова почала працювати кореспондентом-організатором районного радіомовлення. Матеріли для виступів, які тривали 15 хвилин тричі на тиждень, готувала сама.  В ефірі лунали новини району, цікаві історії з життя людей, інтерв’ю з видатними людьми Борівщини. « Робота була дуже цікавою, мені подобалося бути постійно в курсі всіх справ, знайомитися з людьми, - згадує Тамара Іванівна, - але праця не була легкою, вона вимагала високого рівня організованості, відповідальності». В її голос багато хто закохувався, часто приходили в редакцію, щоб побачити володарку цього чарівного голосу і познайомитися з нею.

Через деякий час Тамара Бикова знову повернулася до роботи з дітьми – її обрали секретарем райкому комсомолу по роботі з учнівською молоддю. Зльоти піонерів, фестивалі учнівської молоді, «Зірниці», комсомольські збори, огляд художньої самодіяльності  - життя було настільки насиченим, яскравим, що жодного разу вона не пожалкувала про те, що її юнацька мрія стати економістом не здійснилася. Потім  Тамара Іванівна працювала інструктором організаційного відділу райкому партії.  У  1992 році повернулася в Ізюмську школу вчителем української мови та літератури, згодом стала керівником закладу. «Шкільних» автобусів на той час не було, рейсові  їздили не щодня, до місця роботи добиратися було важко, але кожного дня директор першою заходила до школи.

Наприкінці 1998 року в Борівській районній раді була вакантною посада начальника організаційного відділу. Іван Захарович Бондаренко, який був головою районної ради, і Наталія Петрівна Гонтар (на той час керуюча справами районної ради-заступник керівника виконавчого апарату секретаріату) запропонували Тамарі Іванівні взяти участь у оголошеному на посаду конкурсі. Перемога в цьому конкурсі стала  ще однією сходинкою в її кар’єрі.

Упевненість у власних силах, відповідальність і величезна працездатність допомагали Тамарі Биковій досягати професійного успіху. Зараз у неї є все, про що мріє більшість людей: улюблена робота, авторитет у  колективі, до її думки прислухуються, її досвід цінують. Та головне щастя для неї   – син Вадим, якого Тамарі Іванівні вдалося виховати не тільки люблячим і турботливим сином, а порядною, доброю, щиросердною людиною. Вадим отримав вищу освіту, живе й працює в м. Харків.  Ніколи не забуває привітати маму та й інших рідних зі святами. 8 Березня  Вадим неодмінно приїде з квітами й подарунком, щоб поздоровити  найкращу жінку в світі – свою маму, яка віддала йому стільки свого тепла, своєї любові, ніжності.

                                      **************************

Кар`єрний ріст Наталії Козинської був доволі стрімким, незважаючи на молодий вік і невеликий досвід роботи, вже в 2004 році їй довірили посаду за-ступника начальника –начальника економічного відділу управління агропромислового розвитку РДА. Але на досягнутому Наталія зупинятися не збирається. Вона вірить, що попереду в неї ще багато нового, цікавого.

-Наталіє Сергіївно, ким Ви мріяли стати в дитинстві?

- У дитинстві мені дуже подобалося  читати, й улюбленим предметом у школі була, звичайно ж, література. У старших класах захопилася хімією, а от точні науки не любила. Тому й свою майбутню професію з цифрами не пов’язувала. Мріяла працювати в готельному бізнесі.

- Чому не вдалося обрати омріяну професію?

- Мої батьки були простими робочими,  навчання за спеціальністю, про яку я мріяла, коштувало дорого, тому після  закінчення школи вступила до Харківського автодорожнього інституту здобувати спеціальність економіста. Навчалася на заочному відділенні і одразу ж почала опановувати  професію на практиці. Першим місцем моєї роботи був СВК «Мрія» - у 1998 році мене прийняли касиром, через рік призначили на посаду бухгалтера по зарплаті. У 2002 році це підприємство припинило свою діяльність.

- Де продовжили свій трудовий шлях?

- З червня 2002 року працюю в управлінні агропромислового розвитку райдержадміністрації. Починала працювати спеціалістом ІІ категорії, через 2 роки, після отримання вищої освіти,  - спеціалістом І категорії. У 2004 році Олексій Гомон, який на той час очолював управління, запропонував мені посаду заступника начальника управління агропромислового розвитку-начальника економічного відділу, на цій посаді працюю й до сьогодні.

- Вже маєте значний стаж роботи, тепер не жалкуєте, що довелося обрати іншу професію, не ту, про яку мріяли?

- Завдяки своїй роботі я познайомилася  з багатьма цікавими людьми, мені подобається колектив, у якому працюю.  Але  не хочу зупинятися на досягнутому, буду прагнути до здійснення своєї мрії. Дуже люблю подорожувати, дізнаватися про щось нове, цікаве. 

- Тобто, Ви не вважаєте, що змогли реалізувати себе і свої можливості?

- Впевнена: в мене ще все попереду.

- Що для Вас найголовніше в житті?

- Насамперед -  сім’я, мої рідні. Їхня підтримка й повага. І чоловік, і батьки завжди  в усьому підтримують, і для мене дуже важливо, щоб вони пишалися мною. Значне місце в  житті займають друзі - вони зі мною і в горі, і в радості.

- Чим займаєтеся у вільний час?

- Моє хобі - квіти. Маю дуже багато кімнатних квітів, навесні, влітку й восени квіти буяють і на нашому подвір’ї. Крім квітів, люблю займатися вирощуванням винограду, смородини, полуниці.

- Свято 8 Березня - одне з Ваших улюблених?

- Так, звичайно, дуже люблю це свято. Ранок 8 Березня  завжди починається з квітів і  подарунків, потім  з чоловіком їдемо вітати наших рідних.

- Вам більше подобається дарувати чи приймати подарунки?

- Дарувати. Це таке приємне відчуття - бачити радість на обличчі людини.

- А які подарунки Вам подобаються?

- Люблю подарунки на довгу пам’ять і, звичайно, квіти. Знаєте,  приємно завжди дивитися на якісь речі й згадувати про тих людей, які їх дарували.

- Який подарунок Вам запам’ятався най-більше?

- Кілька років тому 8 березня був сильний мороз, вітер. Незважаючи на негоду, мій чоловік зранку пішов мені по подарунок. Він купив квітку в горщику й ніс її  під курточкою, притискаючи до грудей, щоб квітка не змерзла. Зараз ця квітка вже більше схожа на  велике дерево.

- Що побажаєте жінкам з нагоди Міжнародного жіночого дня?

- Усім жінкам хочу побажати здоров’я, краси, терпіння в роботі, поваги від оточуючих, сімейного благополуччя, і головне - щоб чоловіки дарували квіти не тільки 8 Березня!

                                ******************************************

 Ольга Федорівна Шейко в дитинстві, як і більшість дітей, мріяла стати лікарем, але, на відміну від інших, які в юності вже змінили свій вибір професії, вона впевнено йшла до своєї мети.

Дитячі та юнацькі роки Ольги пройшли в рідному селі Маліївка. Після закінчення школи Ольга навчалася в Донецькому державному медичному інституті, отримала вищу освіту за спеціальністю «педіатрія». У зв`язку з тим, що чоловік був міліціонером, доводилося часто переїжджати з місця на місце. Лікувала дітей і в Донецькій, і в Дніпропетровській областях, потім повернулася з родиною на рідну Борівщину.  В 2001 році пройшла в м. Харків  спеціалізацію сімейного лікаря. Спочатку було нелегко звикнути до лікування дорослих, людей похилого віку, адже багато років її пацієнтами були маленькі діти, але Ольга Федорівна швидко опанувала професію сімейного лікаря, часто читала спеціальну літературу, передплачувала періодичні видання  медичної тематики, відвідувала тематичні курси.

Сьогодні сімейного лікаря Ольгу Шейко знають не тільки в її рідній Маліївці, вона працює в амбулато-ріях загальної практики сімейної медицини с. Чернещина, с. Піски-Радьківські, с. Нижче Солоне. Відгуки людей  про неї  лише найкращі: розумна, чуйна, добра, милосердна.  Щодня  до неї звертається близько 15-20 чоловік. Ольга Федорівна уважно слухає кожного, призначає необхідне лікування й до самого одужання хвилюється за всіх своїх пацієнтів.

Ольга  Шейко лікує людей вже 27 років. Її лагідні умілі руки,  співчутливе ставлення, доброту пам`ятають сотні людей. «Лікар від Бога», - кажуть про таких, як вона. Впевнена, що зі мною погодяться всі, хто хоч раз звертався до Ольги Федорівни за медичною допомогою. 

«Люблю свою роботу, - говорить сімейний лікар, - бажання змінити професію не виникало в мене жодного разу. Мені подобається працювати з до-свідченим колективом амбулаторії загальної практики сімейної    медицини с. Чернещина. Всі працівники - сімейна медсестра Ольга Ворон, медсестра Наталія Шамардак, акушерка Світлана Северин, водій Сергій Глушко – добросовісно ставляться до своєї роботи. Тому в ті дні, коли працюю на території Піско-Радьківської  або Вищесолоненської сільрад, не хвилююся за своїх пацієнтів, знаю, що вони – в надійних руках. Сумлінно виконують свої обов’язки й працівники    АЗПСМ с. Піски-Радьківські та Нижче Солоного.».

Професія лікаря — це боротьба. Боротьба зі смертю, стражданнями людей. Боротьба за життя й здоров’я. Щоб прийти до успіху, треба навчитися любити життя у всіх його проявах, навчитися любити людей, в ім’я котрих працюєш. Іноді  життя людини залежить цілком від втручання лікаря, від його дій, вміння поставити правильний діагноз, призначити й своєчасно провести лікування. Дуже часто можна почути: «Вся надія на вас, лікарю...» У цих словах немає перебільшення.

Тетяна ГУНЬКО.