Діти війни
Волею долі ми отримали цей статус, і він про нас розповість все. Пройшло наше життя. Підлітками ми заміняли на полях батьків, братів, які пішли на війну, навчалися, будували сім’ї, сумлінно працювали, а тому майже всі маємо великий стаж роботи (від 20 до 50 років). Ми думали про свою майбутню старість, із зар-плат заощаджували, але ці вклади зникли, і ніколи їх нам ніхто не поверне. Разом із ними залишилися бідними. Ми жили в такий час, що заробітки були невисокі, а тому й пенсії, в основному, мінімальні. Нам доплачують до прожиткового мінімуму. І так хочеться запитати: «За що така подяка і як можна прожити на такі гроші?» Досить заглянути на ціни в магазинах, ринках, і відразу стає видно, що гідне харчування не для нас, не кажучи вже про ціни в аптеках, а тому про лікування не має бути й мови. Ми тихо вмираємо, рідко проходить день, щоб хтось із нас не відправився на кладовище. Це тяжко переносити, бо люди колишньої праці стали відпрацьованим матеріалом.
Ми пишаємося тим, що чорнобильці змогли вийти на майдани, «відвоювати» свої права, оголосивши, навіть, голодування. Уряд почув, пішов їм назустріч, і нам зрозуміло, чому. Ми всі - люди похилого віку з масою хвороб і вийти організовано не зможемо, а заявити про голодування не має сенсу. Голод наше покоління бачило і у 1933, і у 1947 роках, коли ходили з пухлими ногами збирати в поле колосочки, і зараз ми не харчуємося повноцінно. Багато з нас зверталося з позовом до суду про виплату 20% надбавки. З порозумінням поставилися до цього районний суд, арбітражний м. Харкова, і навіть вищий арбітражний суд м. Києва. Уряд, почавши ці виплати, з вересня місяця їх припинив, бо немає коштів у нашій державі. На все є, тільки не на нас, «дітей війни». 2012 рік – рік двох великих подій: Євро 2012 та вибори уряду. У перший захід вкладаються величезні кошти, та чи потраплять вони до нашої казни, до бюджету – справа складна. На вибори ми покладаємо великі надії про зміну життя на краще, і ми ,«діти війни», скажемо своє слово. Ми віддамо свої голоси за людей, які подумають про нашу рідну країну, якою пишаємося, і які потурбуються про її майбутнє.
Діти війни з с. Пісок-Радьківських.
