Общество

Година пам’яті Чорнобильської катастрофи

Година пам’яті Чорнобильської катастрофи

god.pamЛюдство повинно пам’ятати про події найстрашнішої техногенної катастрофи, яка болем пройшлася по життєвих долях наших сучасників. Тому саме 26 квітня у день 26-ї річниці трагедії у приміщенні  районного БДЮТ відбулася зустріч ліквідаторів аварії на ЧАЕС Тарасюка С.П., Дергауса Г.В., Іонова В.М. з учнями 6-А, 6-Б та 8-Б класів Борівської ЗОШ №1, які завітали сюди разом зі своїми класними керівниками Кам’янською Н.П.,    Магерко А.О., Муковоз Л.Г. Цей захід організували разом працівники районної бібліотеки – бібліотекар Волкова О.І., заступник директора ЦБС по роботі з дітьми Богданова О.І.  та культорганізатор Борівського БДЮТ      Карпенко Н.М. Діти потрапили до зали, яка містила виставку малюнків та книжкову виставку, присвячені Чорнобильській трагедії. Це підсилювало враження від  почутого, адже уявити масштаби катастрофи дуже складно. Дітям показали документальні кадри тих подій, спустошене місто Прип’ять. Після перегляду фільму почали розповідь безпосередні учасники ліквідації аварії.

 

Сергій Тарасюк розповідав, що на власні очі бачив мертве місто Прип’ять, у якому здавалося, ніби люди тільки-но залишили свої речі, дітлахи забули свої іграшки і зараз за ними повернуться. Йому випало на долю забезпечувати порядок у забрудненій зоні, проводити патрулювання, щоб не було мародерів, перевіряти вантажі на КПП. Працювати доводилося у вкрай важких умовах підвищеної радіації, постійної нестачі сну (на відпочинок відводилося лише 2 години перед нічною зміною та 3 години після неї), без спеціального захисного одягу, його функцію  виконували звичайна бавовняна форма та марлева пов’язка. Радіація чудернацьким чином впливає на живі істоти – при невеликих дозах опромінення відзначається збільшення розміру рослин у кілька разів. Сергій Тарасюк розповів, що сфотографував гриб, знайдений там, розмір якого сягав розміру газетної сторінки, а горіхи бачив завбільшки з яблуко. Спробувавши одного разу такого плоду, він дуже пожалкував, бо відчував кілька днів нестерпний біль у тілі. Від радіації набрякали очі, слизові оболонки, паморочилося в голові. А ліки…Їх практично не було. Від усіх хвороб ліквідаторам давали лише цитрамон, та й кваліфікованого медперсоналу майже не було. З болем згадує Сергій Петрович солдатів строкової служби, які ходили в наряди разом з ними, а прізвища тих молодих хлопців ніде не записувалися. Юнаки отримували величезне опромінювання, яке документально не зафіксовувалося і, як наслідок, у подальшому вони не зможуть довести своє право на пільги. Такими жорстокими були порядки тих часів…

Віктор Іонов розповів, що був  до Чорнобиля шахтарем. Його разом з товаришами відправили в саме «серце» трагедії – на дах зруйнованого реактора. Працювали вони по 1 хвилині. Треба було швидко вибігти, скинути лопатою смертоносне сміття – уламки графіту, бетону по спеціальних рештаках на машини. Довелося й розчищати підвал,  трудилися попарно – один тримав мішок, а інший лопатою закидав туди радіоактивний бруд. Техніка в тих умовах не витримувала – плавилася, а люди повинні були вистояти. Перед поїздкою до зони лиха Віктор Миколайович купив собі електронний  годинник на рідких кристалах. На другий день перебування в зоні від тих кристалів не залишилося й сліду – вони поплавилися. Жити доводилося у наметах посеред поля, їжу готували самі. Майже щодня дошкуляв головний біль…

Геннадій Вікторович Дергаус працював на території ЧАЕС муляром на проммайданчику біля реактора. Йому випало на долю закладати цеглою вікна, щоб зменшити витік радіації через них. Трудилися там по 5-7 хвилин за зміну. За цей час одна людина встигала лише покласти  ряд цеглин. І знову ліквідатор з болем розпо-відав, що захисного одягу не було, а умови перебування були на межі людських можливостей. Тому й страждають сьогодні від втраченого здоров’я герої тих часів, яким було лише від 20 до 30 років, коли вони потрапили у радіа-ційне пекло. Хворіють і їхні діти, які народилися після катастрофи  - вплив атому не проходить безслідно.

Після хвилюючих розповідей діти задавали різні питання запрошеним гостям. І бесіда продовжилася, розкриваючи все більше й більше цікавих фактів. По очах школярів було видно, що тема Чорнобильської трагедії небайдужа підростаючому поколінню. Згодом учні вручили квіти гостям,  вони вирішили віднести їх до пам’ятника загиблим чорнобильцям Борівщини.

Хай стане мир міцніший устократ, 

Хай над землею чисте небо буде. 

Чорнобиль — попередження,  набат,

Його уроків людство не забуде. 

Тетяна КОЛЕСНІК.

 

События бывают как трагичными, о которых нужно помнить, чтобы не повторять ошибок, так и радостные, которые хочется помнить всегда. Чтобы запечатлеть события или людей для Вас работает фотостудия киев: студийная съемка наивысшего уровня, любое фото - произведение искусства.