Вірний клятві Гіппократа

Слово «хірург» має грецьке коріння і дослівно перекладається як «робота рук». У наш, здавалося б, мирний час, професія хірурга – одна з найекстремальніших у медицині. На перший погляд здається, що хірургія – це така ж професія, як і всі інші, проте не все так просто. Потрібно розуміти, що працювати хірургом зможе  не кожен, це величезне і фізичне, і емоційне навантаження. І хірурги, як фахівці, затребувані і потрібні абсолютно у кожній лікарні. Це одна з небагатьох професій в медицині, де можна реально побачити результат, як правило, у вигляді рубців.

Стати не просто медиком, а саме хірургом – таку мету поставив перед собою ще в 13 років Євген Голубничий. Хоча вже тоді знав, що ця професія дуже відповідальна, важка і забиратиме у нього весь вільний час. У Борівській центральній районній лікарні він працює недовго, але вже встиг заслужити довіру й вдячність своїх пацієнтів. Вони звернулися до редакції районної газети з проханням розповісти про життєвий шлях лікаря, який зцілює не тільки їхні рани, а й душі.

- Євгене Анатолійовичу, розкажіть, будь ласка, чому Ви вирішили стати лікарем.

- Втратив батька, коли мені виповнилося 3,5 роки. З тих пір найбільшими авторитетами для мене стали мій дідусь, колишній військовий, і дядько Анатолій Іванович Пасічник. Знаєте, звик завжди бути там, де важко. Мабуть, це вплив виховання двох головних чоловіків у моєму житті, – розповідає Євген Анатолійович про своє життя. - Саме з легкої руки свого дядька я почав мріяти про професію хірурга, слухаючи розповіді про його трудовий шлях. Він починав службу лікарем на підводному човні, а перед виходом на пенсію вже був головним хірургом військово-морських сил Росії.

Саме з його розповідей вже у дитинстві знав, що від знань хірурга залежить життя людини, що тут не повинно бути «сторонніх» людей, що всі хірурги - віддані своїй професії. А життя людини – на вістрі скальпеля.

- Тому після закінчення школи ви вступили до медичного ВУЗу?

- Звичайно, після закінчення десятирічки в Пісочині вступив до Харківського медінституту і вчився там три роки. Хочеться зазначити, що радянська система освіти, на мою думку, була значно краща від нинішньої. Від нас суворо вимагали знання. А потім зі студентів було знято «бронь», і я потрапив до лав Радянської армії. Зважаючи на те, що мав незакінчену медичну освіту, потрапив до окремої мобільної групи спецзахисту. У складі цієї групи надавали допомогу постраждалим після землетрусу в Ленінакані. Саме там були мої перші пацієнти.

- Страшно було? Не лише тому, що перші пацієнти, а й тому, що все ж таки люди були дуже травмовані?

- Так, видовище було не для слабкодухих. Але в таких випадках починаєш думати не про свої емоції, а про те, що від тебе залежить людське життя.

- У зв’язку з цим хочеться задати питання: як на вашу думку - професіонала з 18-літнім досвідом роботи, які риси характеру важливі для хірурга?

- Нас вчили і вже з досвіду впевнився, що кожен хірург має бути емоційно-вольовим, стійким, уважним, акуратним, з високою відповідальністю, спостережливим, комунікабельним, мати великий об'єм довготривалої пам'яті та аналітичний склад розуму.

- Потім ви продовжили навчання у ВУЗі? Після Ленінакану не розхотілося бути хірургом?

- Навпаки, моїм бажанням стало   пізнати ще більше, щоб допомогти більшій кількості людей. Я не просто тупо заучував матеріал, а намагався пізнати, «що з чого витікає і чому так, а не інакше». Після отримання Диплому три роки був лікарем-інтерном в 4 Харківській міській лікарні швидкої невідкладної допомоги. Знаєте, вважаю, що для лікарів-хірургів потрібна  саме трирічна інтернатура. Перший рік – теоретичний, другий – практичний, третій – самостійний.

- Скільки часу необхідно вчитись, щоб стати хірургом?

- Вчитись потрібно все життя. Після закінчення медичного вузу, інтернатури лікарі проходять курси спеціалізації, періодично курси підвищення кваліфікації. Регулярно проводяться наукові конференції. Та й багато чого нового можна знайти в Інтернеті або спеціальній літературі.

- Пам’ятаєте свою першу операцію, свої емоції при цьому?

- Перша операція була по видаленню апендикса. Хвилювався, звичайно ж, адже пам’ятав слова визначного хірурга про те, що операція по видаленню апендикса – найпростіша і найскладніша. Вона може продовжуватися  15 хвилин, а може й 3,5 години. Незважаючи на сучасні методи обстеження, вірне рішення можна прийняти тільки після розтину. Яким би досвідченим не був хірург, він завжди хвилюється перед кожною операцією. Хоча всі люди анатомічно однакові, все ж таки кожен пацієнт індивідуальний.

- Скільки часу забирає робота?

- Робота займає багато часу. І я, і будь-хто з лікарів будемо біля хворого стільки часу, скільки є в цьому необхідність. Незалежно від того, коли закінчується робочий день, бувають випадки, коли потрібно побути і до вечора або ж прийти у вихідний день. Також  у вільний час потрібно займатись самоосвітою, тож нема чіткої межі між роботою і позаробочим часом. Тому, на жаль, дуже рідко бачуся з дітьми, які на даний час проживають не зі мною.

- А як ви потрапили до Борової?

- Спочатку я працював лікарем хірургом в стаціонарному відділенні  Вовчанської ЦРЛ, потім у Валківській райлікарні, а до Борової мене запросив мій давній товариш, з яким ми дружимо 17 років Селище мені сподобалося, природа тут чудова, люди доброзичливі. Взагалі мені подобається працювати в районних лікарнях. Тут лікар-хірург має бути не вузьким спеціалістом (як у міських лікарнях, де великий штат), а має бути обізнаним і у травматології, і в хірургії, нейрохірургії…

- Зараз ви працюєте на прийомі в районній лікарні. З чим звертаються найбільше? Чи можна сказати, що хвороби «молодшають»?

- Люди похилого віку, в основному, звертаються при захворюванні опорно-рухової системи. На жаль, частіше всього буває, що випадки захворювання запущені. А «помолодшали» хвороби, пов’язані з патологією органів черевної порожнини. Впевнений, що тут спрацьовує фактор нездорового харчування.  

Нещодавно Євген Анатолійович отримав вищу лікарську категорію, а завтра святкуватиме свій  День народження. Вдячні пацієнти і працівники редакції районної газети вітають його зі святом. Бажаємо невичерпності сил і завзяття, творчої наснаги у вашій важливій праці. Нехай щастям і любов'ю наповнюється кожен день вашого життя, а праця на благо людей приносить задоволення і радість. Нових ідей і перемог, вірних друзів, процвітання, удачі і добробуту вам і вашій родині!

Олена КОЛЕСНІКОВА.