Пам’ять серця
Таку назву має книга, в якій надруковані документальні нариси про ветеранів Великої Вітчизняної війни міста Харкова і Харківської області.
Вражають вступні слова реквієму відомого поета Р.Рождєственского - «Пам’яті наших батьків і старших братів, пам’яті вічно молодих солдат і офіцерів Радянської армії, загиблих на фронтах Великої Вітчизняної війни».
Є в цій книзі і розділ про Борову, в ньому розповідається про наших земляків – героїв-фронтовиків. І ось таку книгу було вручено в урочистій обстановці учаснику бойових дій І.В. Батраченку. А ще голова ради Борівської організації ветеранів Володимир Болгарський і член президії ради ветеранів Олександр Бесєдін привітали нашого земляка з 90-річчям, вручили йому квіти.
…Цікава й досить незвична доля старшини Батраченка, бойовий шлях якого бере початок від Москви, а Перемогу він зустрів на річці Ельбі, де відбулась знаменита зустріч з американськими солдатами.
На фронт Іван Володимирович пішов у серпні 1941 року відразу після закінчення Богодухівського ветеринарного технікуму. Але спочатку служба проходила в Москві в 1 кавалерійській дивізії генерала Бєлова. І служба досить відповідальна – ветфельдшер при ветеринарному лазареті. Як пригадує ветеран, багато доводилось працювати, щоб коні завжди були здоровими і успішно виконували всі покладені на них функції. Одного разу (це ще було у Москві) нашому земляку довелось навіть лікувати коня самого маршала К. Ворошилова.
Як відомо, восени і на початку зими 1941 року йшли запеклі бої під Москвою. Кавалерійська дивізія брала тут активну участь. І ветеринарний лазарет був практично на передовій. За допомогою коней підвозились до батарей міни та снаряди, транспортувались пушки і вивозились з поля бою поранені. І в будь-який час завжди на допомогу приходив старшина Батраченко. А його «підлеглі» - коні не підводили бійців.
Не підводили вони і були завжди активними в боях під Тулою і Калугою, Подольськом і Ленінградом. А ще наш земляк брав участь у звільненні від фашистів рідного краю. Пам’ятає бої за Сватове і Борову. Звільняв також Київ, Житомир, Рівне. А далі – Польща, Чехія і день Перемоги на Ельбі. І всюди кавале-рійська дивізія, її бійці проявляли масовий героїзм у боях з фашистами.
За відвагу й мужність І.В. Батраченко нагоро-джений орденами «Вітчизняної війни», «Богдана Хмельницького», «За мужність», медаллю «За бойові заслуги» та іншими відзнаками.
Демобілізувався після перемоги, приїхав у Борову. Спочатку працював у районній ветлікарні, а потім з 1952 року до 1985 – ветфельдшером у колгоспі ім. Леніна. Можна нарахувати тисячі випадків, коли Іван Володимирович приходив на допомогу жителям Борової, щоб врятувати їхніх тварин. А скільки добрих справ на його рахунку під час роботи в колгоспі – цього, напевно, не перерахувати.
Ось такий він, наш земляк, колишній фронтовик, учасник бойових дій, активний, добросовісний працівник на мирному фронті.
На закінчення слід сказати, що в день 90-річчя І.В.Батраченка тепло і щиро привітали також рідні, близькі, знайомі.
…Пам’ять серця. В ньому завжди вічно буде жити подвиг нашого народу у Великій Вітчизняній війні.
Василь Колісник.
На знімку: учасника бойових дій І.В. Батраченка вітають В. Болгарський та О. Бесєдін.
Читая о героях нашего края, хочется и самому вспомнить о делах былых, предаться ностальгии о прошедшем или же почитать нечто возвышенное, например стихи про воспоминания, которые принесут умиротворение и покой в душу.
