Життєвий  подвиг  моєї  прабабусі

Життя не буває легким, кожній людині доводиться переживати страх, біль та горе. Нелегкими видались 1941 – 1945 роки для тих, хто захищав Вітчизну.

 Я розповім про мою прабабусю – Ганну Семенівну Ваховську. Вона народилася 1923 року в с. Загризове (на той час Куп’янського району). Все своє життя працювала в колгоспі. За досягнені успіхи в праці була нагороджена медаллю «Ветеран праці». Її портрет прикрашав Дошку пошани в м. Куп’янськ.

Тяжка доля випала моїй прабабусі – дев’ятнадцятирічною дівчиною була призвана до лав Радянської армії. На той час ішов другий рік Великої Вітчизняної війни. Спочатку моя прабабуся була направлена до учбового центру по підготовці зенітників для знищення ворожих літаків. Вона навчалася 6 місяців у Харкові, а потім була відправлена до діючої армії. Отримані під час навчання знання допомогли прабабусі знищити декілька ворожих літаків. Вона не дуже часто розповідала про своє життя на фронті, тому що для неї це було дуже боляче, адже на її очах загинуло багато подруг – дівчат, з якими вона навчалася. На мою думку, кожній людині дуже боляче зі сльозами розповідати про жорстоке життя – і моя прабабуся не виняток.

День Перемоги вона зустріла у польському місті Катовіці. Ще  два тижні у бойовій частині не припинялася військова служба через недовіру до фашистів, а потім наших солдат почали відправляти додому на Батьківщину. Я з гордістю передивляюся нагороди моєї прабабусі: орден «Великої Вітчизняної війни», медаль «За визволення Варшави», «медаль Жукова», «Ветеран праці», ювілейні медалі. Наша сім’я уважно ставиться до цих нагород, які заслужила прабабуся. На жаль, вона не дожила чотири місяці до ювілейного свята – 65-річчя Перемоги. Але нам принесли її ювілейну медаль та квіти. Я  вірю, що в нас ніхто не забутий, ніщо не забуто!

Дарія ВАХОВСЬКА.

Учениця 8 класу Богуславської ЗОШ І-ІІІ ст.