Обпалена  атомом мужність

Перший удар на себе, перший вогонь на себе.

Так одчайдушний Данко  людям віддав своє серце.

Як же тут не згадати, поруч з ним не назвати –

Вас, що уміли серцем грізний вогонь зупиняти.

З атомом стати до бою – з полум’ям смертоносним,

І заступити собою світ, що малий і дорослий.

Пам'ять людська ... Що ми без неї, хто ми тоді, якщо вона не буде з нами завжди? Відповідь проста, вона як на долоні ... Людям потрібна історія, щоб не забувати і масштабні події, і те, що торкнулося однієї конкретної людини. Драма Чорнобиля величезна і, в свою чергу, дробиться на тисячі епізодів, які торкнулися долі багатьох людей, увійшла в їхнє особисте життя яскравими спалахами героїзму і трагедіями, пов'язаними із стражданням і болем душі.

Гострим болем закарбувалася в пам`яті людей сумна дата -  26 квітня 1986 року, коли сталася найбільша техногенна катастрофа в історії людства -  Чорнобильська аварія. Завдяки мужності ліквідаторів наслідків катастрофи, аварію було локалізовано. Однак багато хто з ліквідаторів наслідків катастрофи втратив життя або  здоров'я і страждає від наслідків опромінення донині, страждають і діти ліквідаторів, які народилися після катастрофи.

Через 20 років Президент підписав указ про День вшанування ліквідаторів-чорнобильців. День відзначається щорічно 14 грудня, в день завершення будівництва саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком ЧАЕС.

Всі ліквідатори аварії на Чорнобильській АЕС гідні того, щоб їхня безкорислива самовідданість була прикладом для нащадків, про цей подвиг знали, пам'ятали і з вдячністю згадували їх імена.

Живуть серед нас справжні герої, хоча ними себе не вважають. Ці люди просто чесно виконали свій громадянський обов’язок, не шкодуючи свого здоров’я, а іноді й життя, захистили всіх нас від руйнівного атома. У мирному  житті – це звичайні трударі, щирі й відкриті.

Так, як і всі, в мирний час працював на Борівщині наш земляк Володимир Григорович Тютюнник. Він був водієм у Міжколгоспдорбуді. Коли сталася Чорнобильська аварія, йому було 36 років.  3 березня 1987 року чоловіка призвали працювати в зону екологічного лиха. Частина, куди був направлений Володимир Григорович, розташовувалася у Київській області в селищі Поліське. Жили у наметах в лісі. Березень того року видався незвично сніжним – кучугури у висоту іноді сягали більше метра. Чоловік згадує: «Замучив нас тоді сніг. Його скрізь була така кількість, що неможливо було працювати. Ми щодня його відкидали, а природа все підсипала й підсипала. Крім того, у наметах було холодно, та ми були тоді молодими й легко переборювали такі труднощі».

 Ця військова частина розташовувалася за 14 км від території станції. Можна навіть було побачити будівлі АЕС, якщо залізти високо на ялинку. Цілий березень Володимир Григорович разом із іншими працював на території частини – люди впорядковували територію, будували їдальню, зводили паркани, відкидали сніг та ін. Свій День народження 12 березня 1987 року відзначив Володимир Тютюнник  у цій військовій частині. Фото, яке ви бачите, було зроблене саме в той день. Чоловік згадує, що тоді була така традиція – іменинників фотографували на згадку. За військовими правилами, треба було як слід підготувати солдатську форму, підшити білою тканиною комірець. А командир частини вручив імениннику вітальну листівку. Ось так, у суворих умовах, і зустрів свій День народження Володимир Григорович.

А потім настав квітень… Природа, нарешті, почала прокидатися від довгого зимового сну. Сніг, який  так набрид усім, поступово розтанув. Ось тоді й настало найважче випробування. Почалася робота безпосередньо на території ЧАЕС. Як відомо, під час вибуху на четвертому енергоблоці, безмежна кількість зруйнованого та зараженого радіацією матеріалу засипала все навкруги. Тому необхідно було провести відновлювальні роботи на даху і над третім енергоблоком. Ра-діоактивний бруд зчищали з даху, а потім накривали руберойдом і заливали жаростійким бітумом. Працювати на даху дозволялося за один вихід близько 20-ти секунд. Людей підіймали туди спеціальними підйомниками, кожен мав свою кон-кретну задачу,  швидко виконував її (наприклад, кидав рулон з руберойдом) і  залишав небезпечне місце. Володимир Григорович здійснив 24 виходи на дах у квітні,  ще 3 – у травні. В інші дні  роботи велися в частині. За весь період  не було жодного вихідного…

Ось у таких жорстоких умовах доводилося тоді працювати. Коли спитала, а чи відчувалася радіація, чоловік відповів:  «Так, дуже боліла голова, різко погіршився зір, турбували носові кровотечі». А найдивнішим та показовішим був той факт, що в лісі, де розташовувалося наметове містечко ліквідаторів, не було видно ані птахів, ані звірів. Люди спостерігали, як поверталася з вирію зграя журавлів. Коли пташиний ключ наблизився до цього лісу, птахи закружляли  й полетіли в інший бік. А залишки їжі, які викидали спеціально для тварин, так і залишалися на землі: звірі просто не заходили в цей ліс.

Володимир Григорович ще розповів, що форму міняли тричі на добу – вранці, вдень після роботи на станції і ввечері. Купалися спеціальним дезактивуючим розчином і після роботи на даху енергоблоку, і в частині. Але від опромінення, яке було скрізь, важко було вберегтися. За всі 90 діб, які провів Володимир Григорович в Чорнобилі, він отримав сумарну дозу радіації 18,896 бер. Це сильно підірвало його здоров’я. Зараз він інвалід третьої групи.

Під час робіт з ліквідації наслідків аварії Чорнобильської АЕС Володимира Тютюнника було двічі нагороджено Почесними грамотами, які вручив йому командир частини. У цій грамоті були написані такі слова: «Выражаем Вам сердечную благодарность за образцовое выполнение патриотического долга перед Родиной».

Ось такі вони, герої наших часів, яким хочеться побажати найголовнішого – міцного здоров’я,  благополуччя, сімейного затишку та заслуженої людської поваги.

Тетяна КОЛЕСНІК.

На знімку: Володимир Тютюнник.