Авторское, Общество

Життя після Чорнобиля

26 квітня 1986 відбулася одна з найбільших аварій на атомних електростанціях - аварія на Чорнобильській АЕС (ЧАЕС). 10 листопада 2006 Указом Президента України № 945/2006  була заснована пам'ятна дата - День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який щорічно відзначається 14 грудня

Незважаючи на всі труднощі і проблеми, самі ліквідатори називають 14 грудня святом.

У ліквідації катастрофи на ЧАЕС брали участь  106 борівчан. На сьогодні в живих залишилось 63.

Лише через 8 місяців після вибуху на Чорнобильській АЕС вдалося приборкати ядерного монстра. 14 грудня було завершено спорудження «Саркофага», об`єкта  укриття над зруйнованим енергоблоком ЧАЕС. Будуючи саркофаг, тисячі мужніх чоловіків стали живим щитом між оскаженілим «мирним атомом» і всим живим на землі. Захищаючи своїх співвітчизників і фактично увесь світ від страшної небезпеки, вони жертвували власним здоров`ям і навіть життям.

Чорнобильська катастрофа для більшості українців уже нічого не значить, так як вже друге покоління живе без цього страшного лиха. Але куди ж подіти нас, тих хто своїми руками ліквідували цю загрозу всьому живому на Землі. В 1991 році був написаний Закон «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», але він вийшов якийсь однобокий. Наші діти, що народилися після 26 квітня 1986року,(дата вибуху на ЧАЕС), втрачають статус постраждалого з настанням повноліття, хоча вони успадкували частину наших захворювань, які спровокувало ядерне опромінення. Я навів тільки один приклад недосконалості Закону, а їх, на превеликий жаль, дуже багато.   Чорнобильські пенсії, які повинні призначатися згідно цього Закону, ми повинні відстоювати в судах, включаючи Європейський,але не факт що Держава їх буде виплачувати, хоча чорнобильська пенсія складається з державної пенсії та щомісячної компенсації за втрату працездатності. Чомусь проводиться суцільне лобіювання чиновниками цього Закону. Складається враження, що чорнобильців записали до списку «мертвих душ». Вибачте, що ми живі. З безплатного лікування в медичних закладах залишилися тільки лагідні руки медперсоналу. На тему несправедливості по ставленню до чорнобильців можна говорити годинами, але життя після чорнобильської катастрофи навчило цінувати свій час і час своїх співрозмовників.

Просте питання, яке не дає мені спокою вже багато років - навіщо я пожертвував своїм життям, здоров`ям, здоров`ям своїх дітей, майбутнім моєї родини. Моє життя, як і життя тисяч чорнобильців, поділилося на яскраве квітуче до Чорнобиля, і сіре, хворобливе,безправне - після.

Відповідь на це питання проста: я виконував свій громадянський обов`язок, святий  обов`язок захищати свою Державу. Але чому нас використали як гарматне м`ясо, я не розумію.  З героїв своєї Країни нас перетворили у вигнанців.

Сергій Тарасюк.

Заступник голови районної ветеранської громадської організації «Чорнобильці Борівщини».