Авторское, Общество

Борівщина в боротьбі проти Голодомору

Ця організація ставила собі за мету повалення радянського режиму шляхом збройного повстання, повне звільнення України від комуністів, відокремлення України і Північного Кавказу від Росії, перетворення України в незалежну республіку в союзі з автономною республікою Північного Кавказу. Ізюмське ДПУ  в своїх оперативних розробках називає її «українською контрреволюційною бойовою повстанською організацією „Воскресенці”, яка бореться за державу «Самостійна Україна».

Керівником організації був Р.Р.Стрільцов – учитель з с.Вища Солона. Налічувала вона більше 50 членів. Охоплювала Борівський, Ізюмський, Шандраголівський, Савинський, Лиманський, Слов’янський та інші райони Харківщини та Донеччини. Члени організації поширювали в зазначених районах віддруковані листівки з закликом до повстання 14 квітня 1933 р., збирали зброю, вели антирадянську агітацію серед населення, розробляли плани захоплення складів військових частин у Святогірську, переходу червоноармійців на бік повсталих та партизанських рейдів навколишніми районами.

Червонооскільська повстанська організація, яка діяла весною 1930 р. у межах Ізюмського, Петрівського, Барвінківського, Савинського та Борівського районів, була настільки небезпечною, що в цій справі ДПУ заарештувало більше 50 чоловік. Центром цієї організації було село Червоний Оскіл Ізюмського району. Бачачи, що „невдоволення селянства на владу носить поголовний характер”, повстанці готували збройне повстання для повалення радянської влади, підтримували регулярний зв’язок із навколишніми селами, складали списки невдоволених та осіб, здатних на активну антирадянську роботу, вели роботу по обліку зброї в селах. Членами організації було 40 чоловік, озброєних гвинтівками, кулеметами, „бомбами” (гранатами). Гасла, під якими планувалося повстання, – „Геть радянську владу, комуністів, жидів! Хай живе вільна праця!”.

Керівником і організатором був І.С.Барака. Він обходив населені пункти, вивчав настрої селян, розпитував про підпільні організації, наводив відомості про наявність зброї. У визначений час планувалося підняти повстання, знищити телефонно-телеграфний зв’язок, перебити місцевих комуністів, рухатися в напрямі Гороховатки, зробити нальоти на комуни „Шлях Леніна” й ”Червоний шлях”, „вирізати до люльки” активних і „вредних” комуністів, комунарів та активістів, забрати зброю й коней. Також захопити Комарівку, Миколаївку, Радьківку Борівського району та інші села. Після цього планувалося напасти на Ізюм, роззброїти ДПУ, міліцію й військкомат, розгромити в’язницю, захопити склади зі зброєю.

Разом з І.Баракою керівну роль у організації грав голова Комарівської сільради О.П.Калюжний, який доводив, що «вся сила в народі й успіх повстання забезпечений». Саме він пропонував передусім розгромити комуни, складав ”чорні списки” активістів, обліковував зброю.

У сусідній Миколаївці була бойова група з 18 озброєних людей, у будь-яку хвилину „готових на активну діяльність проти радвлади”. Керував ними О.Г.Гаража. Крім тієї зброї, яка була в його групі, він мав ще запасну, 28 штук. Ще одним ватажком з Миколаївки, який мав свою озброєну групу, був Ю.Є.Ісаченко.

Загризівська антирадянська організація, яка діяла в 1929-1930 рр., хоча й була нечисленною, але надзвичайно впливовою в с.Загризове і х.Н.-Петровський (зараз це село зветься Новою Кругляківкою і входить до Богуславської сільради) Сеньківського району. До того ж підпільники підтримували зв’язки з подібними організаціями у Ново-Осиновій, Глушківці, Колісниківці, Курилівці, Богуславці, Боровій. Очолював її бідняк Г.З.Шульженко. Загризяни бойкотували радянську владу; поширювали політичні листівки по всьому району з погрозами вбивства активу; неодноразово зривали вибори,  різноманітні збори, самообкладання, позику індустріалізації, колективізацію, хлібозаготівлі, м’ясозаготівлі та інші заходи влади. Під час зборів по м’ясозаготівлі всім селом били  голову сільради К.Байдака й райуповноваженого С.Макара. Ті, котрі були позаду й не могли дістати активістів, радісно кричали: „Бийте їх на м’ясо! Швидше план виконаємо!”.

Під час селянського повстання в Ново-Осиновій, Курилівці, Колісниківці й Глушківці група Г.Шульженка активно агітувала загризян „піти рука об руку з повсталими хуторами, говорячи: „Не треба нам боятися, а відстоювати свій хліб, як відстоюють його в Курилівці та Ново-Осиновій”. Як відзначає ДПУ, „благодаря подобной агитации народ был так настроен, что все были наготове. ...Ходили слухи, что все крестьяне должны собираться с чем попало в руках и гнать коммунистов, отстаивать свой хлеб”. Готувалося загальне повстання всього Сеньківського району.

Росія готує Україні черговий голодомор

Автор показав тільки окремі фрагменти руху опору проти радянського режиму на Борівщині, можливо, навіть не найголовніші. Тема ця практично не досліджена й дуже сфальсифікована комуністичними ідеологами та їхніми посіпаками-істориками. Нас весь час переконували, що ніякого спротиву не було й бути не могло, бо наші земляки радісно, ледь не з хлібом-сіллю вітали комуністичний режим і колгоспну систему. Народ нібито пасивно підкорявся всім заходам злочинної окупаційної влади й радісно крокував до своєї смерті, як той нерозумний бичок, приречено, не усвідомлюючи, йшов на заріз. Не чинив будь-якого опору, виступав пасивною, бездумною жертвою. Як від цього не впадеш у комплекс меншовартості хохла – якщо ми такі дурні?

Цей нав’язаний нам силою міф і брехливі стереотипи радянської доби про всенародну підтримку комуністичного режиму потребують повного розвінчання й спростування.

Ми маємо наш, український погляд на ті трагічні події. Не тільки на Борівщині, а й у всій Україні розгортався потужний соціальний і національно-визвольний рух, який, на жаль, через Голодомор та сатанинські комуністичні репресії Росії не дійшов до свого логічного завершення. Як завжди, український народ підвела природна гуманність і доброта, особливо щодо комуністів. Їх убивали майже в кожному селі, та все ж не настільки багато, щоб не допустити страшного лиха – Голодомору. Це були вимушені заходи самооборони українців, на які комуністи відповідали масовим терором всього російського державного монстра.

Не осмисливши радянського минулого, його ключових моментів, ми не підемо вперед, а будемо безмежно довго кружляти по трагічному колу. На жаль, смердючий труп Російської імперії зла – Радянський Союз, ганебно сконавши в 1991 р., сьогодні в лиці Ерефії (так званої Російської Федерації), як той упир-зомбі, натужно пнеться з останніх сил видряпатися з могили й загризти Україну та й увесь вільний світ. Цьому зловісному московському упиряці радо простягає в могилу руку допомоги російська п’ята колона в Україні, яка ще донедавно звалася совками (совєтськими окупантами), що нині мають влучні клички ватники та рашисти. Вони вже створили всі передумови для голоду на Донбасі, а тепер хочуть у Донбас перетворити всю Україну. Будьмо пильними й мужніми! Сили пекельного зла повинні відійти в небуття! Не допустимо російських окупантів знову творити нові голодомори в Україні!

Не треба себе дурити! Україна й комунізм не сумісні! Поки буде в Україні стояти хоч один пам’ятник російському кумиру Леніну, про Україну нічого й говорити. Жодних компромісів бути не може. Нам, українцям, ці компроміси з Росією приносили тільки жахливу смерть.

Лесь Ісаїв – історик, заслужений працівник освіти України.