Рідна мати моя…

Ти ночей недоспала і водила мене у поля край села…

Багато добрих, щирих слів сказано про материнську любов, про матір. А коли у сім’ї росте п’ять і більше дітей, то недоспаних ночей у матерів більше, щоправда, більше й любові від дітей, і радості від того, що вони отримали спеціальність, одружилися, виховують дітей.

Саме таким жінкам, які проживають на території Ізюмської сільради, минулої п’ятниці вручено медалі «Мати-героїня». Це почесне звання Указом Президента України Віктора Януковича від 4.03.2011 року присвоєно К.А.Юрченко і Н.Т.Тихій.

Привітати матерів-героїнь і вручити їм медалі приїхали заступник голови Борівської райдержадміністрації Ольга Суховій, начальник відділу у справах сім’ї та молоді РДА Наталія Грабар, Ізюмський сільський голова Станіслав Шафран.

Катерині Андріївні довелося виховувати самій семеро дітей, бо чоловік рано помер. Як розповіла жінка, четверо дітей проживають на своїй малій Батьківщині, а інших доля розкидала і по Україні,  і по Росії.

Все життя вона працювала телятницею в місцевому радгоспі, завжди була за приклад іншим, бо працювала добросовісно. Так само виховувала і своїх дітей. Недарма в селі говорять, що такої дружної сім’ї, як у Юрченків, ще слід пошукати. Всі вони дружно живуть, допомагають один одному і матері. Дитинство дітей було нелегким,  доводилося і до школи ходити, і мамі по господарству допомагати. Можливо, саме це і загартувало їх характери, всі діти отримали професії, створили сім’ї і виховують своїх дітей так, як виховувала їх мама: головне -  бути справжніми людьми.

А бабуся дуже любить своїх 18 онуків і 15 правнуків, за якими дуже сумує і чекає в гості.

Наталія Тимофіївна Тиха все життя працювала в Андріївській школі. Росла вона в багатодітній сім’ї, а професію обрала невипадково – її батьки теж були вчителями.

Живе жінка в будинку з пічним опаленням, тож доводиться займатися піччю – вибирати золу, закладати дрова, вугілля. Коли до неї завітали гості, в хаті було так тихо, тепло й затишно, що захотілося присісти, поговорити на різні теми, що всі й зробили із великим задоволенням.

Під приємне потріскування дров у печі Наталія Тимофіївна розповіла, що разом із чоловіком вони виховали п’ять синів. Її чоловік працював у місцевому колгоспі головним зоотехніком. 25 років тому, потрапивши в аварію, він загинув.

- Доля не дала мені доньок, тож тепер всі невістки мені, як доньки. Можна сказати, що я «багата» мама і бабуся: маю 5 синів, 5 доньок, 11 онуків і 6 правнуків.

Найстаршому сину Юрію скоро виповниться 60 років, він живе у Харкові, дуже хочеться поїхати в гості на ювілей. Як не підведе здоров’я, сини обіцяють машиною відвезти до Юри.

Сергій – льотчик-винищувач, служив у Афганістані, нині разом з сім’єю живе у Карпинську. До цього працював у Казахстані, певний час був радником Президента Нурсултана Назарбаєва.

Середній Анатолій живе у Краматорську, разом із сім’єю приїжджає в гості. Вася – чорнобилець, жив у Дружелюбівці, тепер з сім’єю переїхав до Красного Лиману. З найменшим Борею живемо разом, виховую онуків, а син працює в охоронній структурі, на роботу їздить до Дніпропетровська.

Щоб підняти на ноги велику сім’ю, жінці доводилося важко працювати, та на допомогу завжди приходили сини, вони і зараз опікуються своєю матусею, по можливості  приїжджають в гості, допомагають фінансово.

Її трудовий стаж складає 45 років, 43 з яких вона трудилася вчителем, виховувала у дітей любов до Батьківщини, до рідної землі, до батьків. Так само виховала і рідних синів, тож матері-героїні є чим пишатися.

Олена КОЛЕСНІКОВА.