Борівщина в боротьбі проти Голодомору

Продовження.

Про рішучий спротив селян Борівщини радянській владі розповідає в своїх опублікованих мемуарах „Справжній суд історії ще попереду” і Перший секретар ЦК КПУ П.Ю.Шелест, який у 1928-1929 рр. працював у Борівському районі секретарем райкому комсомолу: «В одній із сутичок з бандою у лісовому масиві над річкою Оскіл у перестрілці було вбито двох наших комсомольців, яких ми поховали з почестями. …Через деякий проміжок часу при трагічних обставинах загинув ще один активіст, а другий був поранений. Цей випадок стався при таких обставинах: ми, 5 чоловік, поїхали в с.Нижня Солона „проводити колективізацію”. Після проведеної вдень роботи ми побоювались ночувати будь-де і вирішили залишитись на ніч у сільській раді. Пізно вночі, коли ми спали, мене розбудив різкий запах чадного диму. Вогонь уже „лизав” стелю. Ми кинулись до вхідних дверей, але знадвору їх було зачинено. Тоді, відчинивши віконниці, ми намагались вискочити у вікно, але побачили, що біля них маячать людські постаті з сокирами в руках. Зрозуміли трагізм ситуації, в яку потрапили. Почали стріляти у вікна, і вже здавалось, що шлях вільний. Але як тільки двоє наших товаришів стрибнули у вікно, то один відразу ж загинув під  сокирами, інший лишився калікою на все життя. Ми троє врятувалися тільки тому, що на постріли наспіли наші товариші».

Борівщина в боротьбі проти Голодомору1Високопоставлений комуністичний бонза Петро Шелест у своїх розлогих мемуарах  згадує й інші численні випадки на Борівщині, коли він разом з тодішнім головою райвиконкому Рябцевим неодноразово попадав під рушничні обстріли розлючених місцевих селян.

Народний опір часто набував гостро войовничих форм. Наші месники рішуче винищували радянських і партійних керівників, комуністів і комсомольців, так званих активістів, тобто місцевих запроданців і холуїв російської окупаційної влади. Їх зверху офіційно попереджали про необхідність „триматися подалі від відчинених дверей” і не виходити на вулицю після настання темряви. „Червоний півень” у ті роки часто відвідував колгоспні будівлі, сільраду, сільбуд і хати особливо ненависних радянських лиходіїв.

„Бабські бунти” (волинки) були найбільш своєрідною формою опору  режиму. Саме такими були масові повстання жінок в селах Загризове, Борова й Чернещина та в багатьох  інших. Зокрема, в Боровій наприкінці червня – на початку липня 1929 р. 200 місцевих жінок, озброєних кийками, сапачками й лопатами, сміливо розігнали місцеву сільраду, колгосп «1-й Борівський», тяжко побили сапачками голову сільради М.Н.Ковзала, голову комнезаму Забийвороту та інших борівських активістів.

В інших селах молодиці теж згуртовувалися у великі групи і з кочергами, пічними рогачами, дерев’яними дрюками йшли на колгоспні двори, де сміливо відчиняли стайні, комори та забирали додому свою скотину та майно, яке пограбували в них комуністи з комсомольцями. Останні з жахом розбігалися в різні боки. Хто попадався жіночій юрбі, тих безжалісно лупцювали та зачиняли в погреби. Хоча спротив владі був малоорганізований, але сильний масовістю, що допомагало селянкам позбутися страху перед виступами.

Індивідуальний спротив владі був найбільш поширеним і мав найрізноманітніші форми: відмова виконувати хлібозаготівлі та платити податки, підписуватися на численні позики, голосувати на виборах за кандидатури, запропоновані комуністами, вступати в колгосп та ін. Прикладів індивідуального спротиву сотні, якщо не тисячі, по всіх селах Борівщини. Так чи інакше кожен селянин чинив пасивний або й активний опір ненависній окупаційній владі.

Заможний селянин хутора Воронівка Дружелю-бівської сільради Удод Павло Іванович займався агітацією проти радвлади, чинив опір насильницькому вилученню в селян хліба. При обшуку в нього було знайдено дві закопані гвинтівки і 68 штук патронів. Місцевим активістам заявляв: «Хіба це влада – це грабіжники. Чи довго ви будете брати? Почекайте, прийде час, і вас почнуть драти».

Борівщина в боротьбі проти Голодомору2З характеристики Загризівської сільради на Михна Семена Семеновича: «До кампаній ставився вороже, завжди виступав на зборах по хлібозаготівлі та позиці проти. Має похвалки на членів СОЗу [колгоспу], казав «ждіть весни, а там вас всіх виріжем».

Колесников Григорій Тимофійович, по-вуличному Духобор, бідняк з х.Киптилівка Підлиманської сільради, активно боровся з радянським режимом з перших же днів окупації росіянами Борівщини й аж до 15 листопада 1937 року, коли був засуджений Особливою Трійкою УНКВС по Харківській області до 10 років концтаборів. Це надзвичайно вольова, рішуча й мужня людина. Шість разів заарештовувався ДПУ, двічі на нього заводилися кри-мінальні справи за антирадянську діяльність, неодноразово позбавлявся виборчих прав, але довгий час ДПУ та НКВС ніяк не вдавалося зібрати достатньо компрометуючих фактів, бо населення його підтримувало й не давало відповідних свідчень, за винятком декількох запроданців.

Колесников перебував у 1918-1921 рр. у діючих на сході Харківщини великих повстанських загонах Ко-лінька і Данченка, які нещадно боролися з органами радянської влади і немилосердно знищували або розганяли їхніх посібників. Ще раніше, за Гетьманщини, перебував у місцевих гайдамаках. Два його брати загинули в боротьбі проти комуністів. Під керівництвом Г.Колесникова в 1920 р. був ліквідований ненависний місцевому населенню продкомісар Євдо-кімов, який був Куп’янським повітовим уповноваженим з продрозкладки на Борівщині та зі своїм продзагоном червоноармійців-росіян безжально грабував місцеве населення, чим спричинив масові голодні смерті селян. На продзагонівців Євдокімова зробили засідку в Підлимані, багатьох москалів постріляли, а ненависного комісара зарубали шаблею.

У 1920 р. загін Г.Колесникова в районі х.Чернещина в кривавому бою повністю знищив велику групу червоних міліціонерів, які грабували продовольство в тутешніх селян. Загін Г.Колесникова контролював дороги й не давав можливості безборонно вивозити хліб у Росію.

Протягом 1930-1931 рр. Г.Колесников всіляко перешкоджав у Підлимані новоствореному колгоспу „13-річчя Жовтня” грабувати населення, підняв селянське повстання, яке привело до масового побиття тутешніми селянами радянських активістів, повного розгрому сільради й колгоспу, тоді ж ледь не вбили заступника голови сільради Гунька Дениса та інших запроданців. Під його керівництвом постійно зривалися у Підлимані так звані радянські хлібозаготівлі, тобто насильницьке вилучення в селян зерна.

Борівщина в боротьбі проти Голодомору3Антирадянські села та хутори чинили відчайдушний спротив практично всім заходам окупаційного режиму. Цей опір був переважно пасивним, але чим далі, тим більше він набирав активних, організованих форм. Місцеве населення в таких селах практично не йшло на співпрацю з антинародною владою, тож активісти тут були здебільшого чужими, присланими. Що цікаво, комуністам не вдалося розколоти й протиставити селянство цих сіл за майновим станом, тож воно виступало проти радянського режиму одним фронтом, що дуже непокоїло місцеву владу.

Усе населення Калинівської сільради в 1930 р. декілька місяців відмовлялося здавати державі хліб, підписуватися на примусову державну позику та вступати в колгосп. У хуторі Ровчаків Борівського району в 1931 р. селяни створили групу, яка вела антирадянську агітацію і планувала весною 1932 р. організувати повстання в навколишніх хуторах.

Хутори Н.Олександрія, Н.Пришиб, Н.Лозова Богуславської сільради Сеньківського району Куп’янського округу (зараз територія цих зниклих хуторів знаходиться в межах Богуславки), як зазначає в 1929 р. у своїй постанові Куп’янське ДПУ: „с начала продовольственных затруднений 1927-1928 гг. обратили на себя внимание как населенные пункты, которые враждебно относятся к мероприятиям Соввласти по хлебозаготовке, самообложению и т.п. кампаниям”.

Районний уповноважений О.П.Чухіль заявив ДПУ: „Мій висновок, що ці три земельні громади мають контрреволюційну організацію, це є готовий загін – банда, яка може кожну хвилину розпочати диверсійну роботу”.

Борівщина в боротьбі проти Голодомору4У богуславських хуторах з нетерпінням чекали майбутньої війни, говорили, що коли прийде Петлюра, то тільки „тоді нам, селянам, почнеться справжнє життя ”.  З викликом на сільських сходках у присутності радянських начальників співали власну пісню:

Мужички-дурачки,

Закладайте шиї в ярмочки.

Тобою будуть орати

Красну армію годувати.

А далі ще й характерний приспів:

Гей, мої гречаники,

Всі жиди начальники!

Після цього всі селяни дружно реготали. Тут же складали і часто співали й інші самодіяльні антирадянські пісні. Здавна ж відомо у всій окрузі, яка та Богуславка співоча.

Підвисочанська сільрада в 1930 р. відзначилася тим, що тут протягом півроку взагалі була ліквідована радянська влада, і щоб її відновити, сюди були кинуті значні сили районного й окружного партактиву, міліції й ДПУ. Масові заворушення тривали все літо й осінь. Більше 200 селян гуртом побили й вигнали з села голову сільради  Романа Матвієнка та всіх місцевих активістів. Секретаря Бо-рівського райкому компартії Домниченка, який з міліцією та районним активом приїхав угамовувати повсталих, вони повністю роздягли й роззули та «виштовхали геть у плечі» з села, заявивши «Ніколи не приїжджайте. Нам ви не нужні, і сільрада нам не нужна». Ненависного голову сільради врешті-решт вбили з обріза гвинтівки. Тоді ж був убитий і голова Богуславської сільради М.М.Єрмолаєв.

Борівщина в боротьбі проти Голодомору5Організація збройного повстання як найвища форма народного спротиву російським окупантам мала місце на більшій частині Борівщини, і то не раз. Однією з організацій, яка весною-літом 1933 р. саме під час розпалу Голодомору вела підготовку до масового повстання на сході Харківщини, є „Головний Штаб Національно-Повстанських Військ”, який базувався в великому селі Піски-Радьківські.

Лесь Ісаїв.

Історик. Заслужений працівник освіти України.

(Далі буде)


Новости Украины - trudovaslava.info

 
 

Еще из этой рубрики:

Здесь вы можете написать комментарий к записи "Борівщина в боротьбі проти Голодомору"

* Текст комментария
* Обязательные для заполнения поля


Архивы
Наша статистика
Яндекс.Метрика
Читать нас
Связаться с нами