Раритетна професія, або спогади про минуле

На жаль, останнім часом професія доярки, принаймні у нас на Борівщині, стає забутою, можна навіть сказати – раритетною. Бо й тваринницька галузь, особливо молочна, збереглася лише у декількох господарствах району.

Вмикаючи телевізор, нерідко ловиш себе на думці: «Чому так мало показують та й пишуть про простих людей?»  Нинішні «герої» найчастіше банкіри, артисти, кримінальні авторитети чи політики, що нерідко одне й те ж саме. А люди села, виходить, герої тільки минулого? Але ж історія сіл була б неповною без людей, імена яких з повагою і гордістю згадують односельці. Це хлібороби, механізатори, трактористи, водії, тваринники, доярки, ветерани праці, працівники полів і ферм та інші заслужені жителі села.

Про ранки зі співом жайворонків, сивий туман над лугом, кукурікання півнів на світанку, мабуть, найбільше можуть розповісти саме доярки. І хотіли б поспати довше, але доводилося прокидатися о третій ночі. Бо треба подоїти корів на фермі, здати молоко й швиденько бігти додому. До шостої ранку подоїти вручну ще й свою корівку-годувальницю. А ще – прополоти бур’яни на городі, їсти приготувати, випрати білизну, приділити увагу дітям, чоловіку…

Напередодні Дня працівників сільського господарства мені хочеться  розповісти про одну з тих доярок, яка свого часу була передовиком виробництва, вона, як то кажуть, горіла на роботі. Про таких як Євгенія Сидоренко говорять: сіль землі нашої, справжня її господарка.

Життя сільських жінок-трудівниць ніколи легким не було, а доярок тим паче.

Про це Євгенія знала вже з дитинства, бо ще в 10-річному віці допомагала старшим сестрам, які свого часу трудилися на молочній фермі доярками. Можливо, саме це й вирішило її подальшу долю.

…Народилася Євгенія в с.Ольмани Брестської області у багатодітній сім’ї. Батько був інвалідом війни, тому мамі важко було виховувати 6 дітей, вони з самого малечку приучені до домашньої роботи, допомагали їй по господарству.

раритетна професіяВже після закінчення 8 класів дівчина пішла працювати у місцевий колгосп.

- Разом із напарницею завантажували бідони з молоком на вантажний автомобіль і везли на молокозавод, - ділиться спогадами Євгенія Яківна. – І так продовжувалося декілька років. Важко було нам, дівчатам, тягати бідони, але іншої роботи на той час не було. Бо в колгоспі працювали практично всі односельці. Щоправда, інколи допомагали нам хлопці. Знаєте, хоч до вечора ми дуже втомлювалися, але всеодно той час був найкращим. Адже то була наша безтурботна молодість.

Коли молодій дівчині виповнилося 22 роки,  приїхала на заробітки до Золочівського району в один з радгоспів, де вирощували овочі. Там працювала експедитором, розвозила вирощену продукцію по магазинах Харкова та Бєлгорода.

До речі, там же, у радгоспі і зустріла своє перше кохання, майбутнього чоловіка, з яким згодом виховувала двох синів.

Вже після одруження Євгенія разом з чоловіком приїхала до Борової, де проживала його бабуся.

Енергійна, з активною життєвою позицією, дівчина не могла сидіти вдома, а тому відразу ж пішла працювати в місцевий колгосп – імені Леніна.

- На роботу мене приймав тодішній голова колгоспу Петро Михайлович Воронков. Він за-пропонував  піти на МТФ №4 телятницею. Робота мені була не знайома, але я ніколи не боялася труднощів, тому відразу ж погодилася на цю посаду і ніколи про це не пошкодувала. Адже телята – вони такі ж, як і діти – про них треба дбати щоб не хворіли, не були голодними. Слідкувала, щоб у кожному станку, де утримувалися телята, завжди було сухо.

Так і працювала Євгенія Яківна телятницею 12 років. За цей час за високі виробничі показники її неодноразово нагороджували Почесними грамотами, цінними подарунками, преміювали. Її фото було серед кращих працівників колгоспу  на дошці пошани.

Коли їй запропонували перейти працювати дояркою, теж відразу ж погодилася, хоча й знала, що ця робота ніяк не легша попередньої. І тут  Євгенія Яківна була серед лідерів, від кожної корови надоювала понад 5 тисяч кілограмів молока.

- Так, робота була важкою, - продовжує розповідь жінка. – Завжди хвилювалася, щоб на робочому місці у мене був порядок. І про всі проблеми, які виникали на фермі (це і неякісна роздача кормів та інше) не боялася говорити відкрито на зборах. Звісно ж, не всім це подобалося, але я завжди говорю правду в обличчя, а не поза очі.

На роботу треба було добиратися далеченько і проблема була не лише у відстані, а й у тому, що йти доводилося у дощ, сніг. Легше стало, коли головою колгоспу призначили Миколу Івановича Любого і він надав машину, яка й розвозила нас по домівках.

На роботі я проводила дуже багато часу, тому сини Олександр і Михайло допомагали мені на фермі – підстилали солому коровам, посипали прохід вапняком.

Навантаження на кожну доярку було велике. Ясла потрібно було вичистити, щоб свіжими кормами наповнити, напоїти худобу, підготувати бідони для молока, подоїти корів, здати молоко. Потім була невелика перерва, і молода жінка «летіла» додому, щоб виконати домашню роботу, адже вдома чекали двоє малих дітей: їсти зварити, прибрати у хаті, ви-прати білизну, попрацювати на городі. На дванадцяту годину знову йшла на ферму: обходила своїх корівок і поверталася додому. На сімнадцяту годину знову бігла на ферму: годувати, чистити, доїти, здавати молоко, мити бідони...
Так у важкій щоденній праці минали день за днем, місяць за місяцем, без вихідних і свят. Але праця не була даремною, корови віддячували їй за старання і турботу: більше інших давали молока.

Коли колгоспи розпалися, Євгенія Яківна залишилася без роботи, але вдома завжди тримає корів і навіть не одну. Адже не зважаючи на те, що робота була дуже важка, пенсія у неї, як і більшості колишніх колгоспників, досить низька. Тому й доводиться «крутитися». Годувальниці – саме так ласкаво називає своїх нинішніх під-опічних жінка. А я, дивлячись на неї, думаю: все-таки коровам  пощастило, що є така господарка, яка так ретельно піклується про них. А ось у господарки знову й знову безліч роботи. Раритетна професія залишилася на все життя.

Олена Колеснікова.

На фото: Євгенія Сидоренко.

 


Новости Украины - trudovaslava.info

 
 

Еще из этой рубрики:

Здесь вы можете написать комментарий к записи "Раритетна професія, або спогади про минуле"

* Текст комментария
* Обязательные для заполнения поля


Архивы
Наша статистика
Яндекс.Метрика
Читать нас
Связаться с нами