Хто і що губить кращий цвіт роду людського
27 травня цього року Борівська районна рада ухвалила рішення про обмеження перебування у закладах дозвілля, громадського харчування, на вулиці та інших громадських місцях населених пунктів району дітей віком до 14 років в осінньо-зимовий період після 21 години, до 16 років – після 22 години. Для виявлення дітей, що порушують рішення районної ради, відповідним службам було рекомендовано проводити систематичні рейди.
Пройшло майже півроку, але рішення районної ради не виконується. Якщо зайти в будь-яке кафе після 22 години, там можна побачити дітей не тільки до 16 років, а й до 14. І тут виникає питання про відповідальність за продаж алкогольних виробів неповнолітнім. Упевнена, що жодного підприємця до відповідальності ще не притягували, бо всі вони спокійно продають і алкоголь, і цигарки неповнолітнім. А ця проблема є ще болючішою... Звісно, не можна засуджувати лише підприємців, в тому, що неповнолітні вживають алкоголь і сидять мало не до ранку в кафе, винні й самі батьки. Тому, що не слідкують за поведінкою своїх дітей, не контролюють гроші, які дають їм на кишенькові витрати.
У кафе часто заходять випити кави працівники міліції, невже нікого з них не зацікавило, яким чином з’явилася у неповнолітніх горілка на столі, й чому вони порушують рішення районної ради?! Складається таке враження, наче про нього ніхто не чув або забули. Думаю, згадали б одразу всі, якби хоч раз когось покарали штрафом, а заклад, в якому продають неповнолітнім заборонені напої, закрили хоча б тимчасово. Депутати районної ради ухвалювали вищезгадане рішення з метою захисту морального та фізичного життя неповнолітніх, зважаючи на стан криміногенної обстановки у підлітковому середовищі, його підтримали одноголосно й довго після сесії обговорювали: нарешті діти будуть сидіти увечері вдома, читати книжки й дивитися телевізор. Звичайно, метою не було брати штрафи з усіх, хто з’явиться на вулиці у неналежний час, але якусь профілактичну роботу потрібно проводити. Наша молодь „котиться” вниз, ми це бачимо, але нічого не робимо.
Цікаво, як почувають себе діти на уроках у школі після нічних прогулянок. Мабуть, згадують, як весело було, обговорюють, хто скільки випив, хто побився... А в школах вчителі чекають, коли ж прийдуть розумні, здібні діти, яким подобатиметься навчання, які поводитимуться виховано й займатимуть перші місця на обласних олімпіадах. Звісно, вони є, але одиниці. Хтось побився, напився, накурився, вколовся? Слава Богу, то не мій. Моя хата скраю. За таким принципом живемо, не озираючись навколо. Не помічаємо, скільки скалічених дитячих душ, скільки малолітніх алкоголіків, наркоманів живе поряд із нами. Більшість з них, по праву, звинувачує дорослих. В тому, що все дозволяли, не контролювали, не карали, не приділяли належної уваги. В нас, дорослих, часто не вистачає часу просто поговорити з дитиною, тож і шукають вони собі співрозмовників у кафе за чаркою. Там їх слухають і розуміють, а ми не хочемо. А потім бідкаємося, що дитина виросла невихованою, грубою, неслухняною. Та ми ж їх самі такими робимо! І не дивно, якщо вона переступить закон, бо ми не вчимо їх жити правильно, чесно. Вони самі вчаться за вуличними законами. Статистика невтішна: кожний десятий злочин скоєний неповнолітніми. Здебільшого вони крадуть (коли не вистачає на розваги), але можуть скоїти розбій, грабіж. „Розігрівшись” спиртними напоями, вони почувають себе справжніми „героями”. Американський письменник Д.Лондон писав: „Алкоголізм мертвою хваткою тримає людство з часу сивої давнини і збирає данину, пожираючи молодість, підриваючи силу, подавлюючи енергію, губить кращий цвіт роду людського”.
За даними звіту ВООЗ за минулий рік Україна посідає перше місце в світі за вживанням алкоголю серед дітей та молоді. 40% підлітків у віці від 14 до 18 років випивають вже систематично.
Як не болить душа у тих, хто продає неповнолітнім алкоголь? Адже продати заборонений напій можуть і їхнім дітям.
Доки не пізно, доки наші діти ще не втратили назавжди людські цінності, мораль, необхідно боротися – з продавцями, які продають алкоголь, із агресією, невдоволеністю, небажанням вчитися і сидіти увечері вдома наших дітей. Так хочеться, щоб наші діти виросли добрими, розумними, чесними й здоровими!
Тетяна ГУНЬКО.
