Официально

Обличчя української опозиції

Обличчя української опозиції

Політична опозиція у будь-якій країні покликана служити захисником народу та суворим і справедливим суддею влади. Тільки пропонуючи щось дієве, опозиціонери мають право говорити про те, що вони недарма їдять свій хліб. Все інше – це популізм, який навіть не вартий газетних шпальт.

 

Ситуація невизначеності, в якій вже більше року перебуває українська опозиція, наштовхує на думку про її неспроможність на адекватні вчинки. Арешт Юлії Тимошенко, «фракційні міграції» народних депутатів у Верховній Раді, жадібність та страх втратити привілеї, які мали опозиціонери, коли були при владі – ось далеко не всі чинники опозиційної слабкості в Україні. В умовах української дійсності виникає парадокс, коли владі навіть не потрібно вдаватись до політичної боротьби зі своїми опонентами. Опозиція сама дискредитує себе в очах громадськості, забуваючи про все те, що вона обіцяла людям.

Аналіз, здавалося б, широкого спектру так званих демократичних сил України, свідчить, що його стан далеко не найкращий. Сьогодні експерти та журналісти сходяться на тій думці, що сучасний український політикум не може запропонувати нашому суспільству дійсно ефективну опозицію. Політична короткозорість та невміння мислити стратегічно прирікають опозицію на забуття та невдачі. Ув’язнення опозиціонера № 1 України Юлії Тимошенко яскраво показало усю кризу опозиції, її дитячу кволість та злочинну позицію відсторонення від нагальних проблем простих громадян.

Ось, наприклад, Арсеній Яценюк, який на людях заявляє про свою «щиру відданість та прихильність» Юлії Тимошенко, а насправді вже бачить себе на місці екс-прем’єра. Справа в тому, що арешт Тимошенко – це шанс для Яценюка зайняти її нішу в українському політичному просторі та «попрацювати» з виборцями Юлії Володимирівни. Головний «фронтовик» України прекрасно усвідомлює усі потенційні вигоди від того, який термін ув’язнення відбуватиме екс-прем’єр. У випадку Арсенія Петровича – чим довше, тим для нього краще.

Інший знаний опозиціонер України – Олег Тягнибок. Щоправда його шовіністичні, не зовсім зрозумілі психічно адекватним людям закиди вже набридли навіть західним областям. Такі як він, не здатні управляти не те що країною, а навіть селом, адже не мають жодного управлінського досвіду. Якщо усе життя лише молоти язиком, то ніколи й не набудеш тих вмінь та навичок, які мають бути у відповідального державного діяча. Окрім протистояння з комуністами та боротьби з пам’ятниками Леніну, Сталіну і іншим радянським діячам, сьогодні Олег Тягнибок не може запропонувати нічого кращого.

Вражає своїм нерозумінням народних проблем і Віталій Кличко. На думку експертів та політологів, гордість українського боксу вирішив стати посміховиськом вітчизняної політики. Проте, на превеликий жаль, поки що він цього сам не розуміє.

Так, Кличко публічно проклинає мера Києва Черновецького за  продані київські землі та їх корупційний розподіл. Проте Віталій Володимирович мовчить, що і сам причетний до такого «дерибану». Далі Кличко закликає боротись усіх з корупцією, а коли журналісти попросили його надати декларацію про доходи, то він чомусь категорично відмовляється це зробити. Після цього чемпіон світу з боксу розповідає про авторитаризм команди Януковича та утиски свободи слова в Україні, а потім сам називає журналістів «п’ятою колоною». І така невідповідність у всьому – в діях, словах та намірах Віталія Кличка.

Загалом можна зробити висновок, що арешт Тимошенко показав українському суспільству істинне обличчя нашої опозиції. А воно, якщо говорити відверто, - зле, розгублене та жадібне. Саме таке, яким при жодних обставинах не має бути обличчя професійної політичної опозиції.

Григорій Мосієнко, журналіст