На захисті прав і інтересів дітей
Працювати з дітьми - робота не з легких, адже потрібно добре знати дитячу психологію, вміти знаходити підхід до кожної дитини, бути для дітей і порадником, і помічником. Тільки людина, яка по-справжньому любить дітей, може їм допомагати, адже діти серцем відчувають ставлення до них дорослих і відкривають свою душу лише тим, кому вони довіряють.
Наталія Мірончук ще в школі вирішила обрати для себе професію, яка дасть їй змогу дарувати свою любов, віддавати тепло свого серця дітям. Отримавши спеціальність «вчитель молодших класів», вона певний час працювала у Вищесолоненській школі. Їй подобалося давати дітям перші знання, разом із дітьми Наталія Петрівна раділа, коли їм вдавалося прочитати перше слово, вирішити перший приклад. Але її турбувала доля тих дітей, сім’ї яких опинилися в складних життєвих обставинах, хотілося допомагати таким родинам. Тому, коли Наталії Мірончук запропонували посаду директора Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, вона погодилася не замислюючись. Через 2 роки Наталія була призначена начальником Служби у справах дітей. Від попереднього місця роботи нові обов’язки суттєво не відрізнялися, але тут ще більше потрібно було приділяти увагу дітям, інтереси дітей завжди ставити на перше місце.
Незважаючи на чималий досвід роботи, Наталія кожного разу хвилюється, коли доводиться робити подання на комісію про позбавлення батьківських прав, зважує перед цим всі «за» і «проти». Якщо очевидно, що дитину в сім’ї залишати не можна, тоді докладаються всі зусилля, щоб улаштувати дитину до пріоритетних сімейних форм виховання - в дитячий будинок сімейного типу, під опіку чи піклування. Важко доводиться, коли дітей в одній родині багато, адже розлучати братів і сестер не можна. Так, нещодавно 5 дітлахів у нашому ра-йоні були позбавлені батьківського піклування. Деякий час вони жили в інтернатному закладі, бажаючих взяти під опіку одразу п’ятьох, не було. Весь цей час Наталія і спеціалісти Служби Маргарита Кузурман і Світлана Максимова шукали людей, які б змогли замінити цим дітям батьків. І як же стало радісно й тепло на душі, коли їх усіх погодилися взяти на виховання в дитячий будинок сімейного типу небайдужі люди. Діти отримали іграшки, красивий одяг, вони живуть у великому гарному будинку, але головне, що вони відчули, мабуть, уперше в своєму житті - турботу. «Коли є результат роботи, тоді вона приносить велике задоволення, - говорить начальник Служби. - Тоді розумієш, що потрібен людям, бо можеш зробити щось важливе для них. Коли сумні, заплакані обличчя дітей змінюються на щасливі, усміхнені, я теж відчуваю себе щасливою».
Про ефективність роботи Служби свідчать такі цифри: з 57 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, 52 дитини влаштовані до сімейних форм виховання, 5 - навчаються в училищах.
Але позбавлення батьківських прав і влаштування дітей до сімейних форм виховання - це крайній крок. До того, як забрати дитину з біологічної сім’ї, необхідно спробувати все, щоб дитина залишилася з батьками. В першу чергу, приділяється велика увага дітям, родини яких опинилися в складних життєвих обставинах. Зараз таких сімей у районі 13, у них виховується 35 неповнолітніх. Усі вони - під контролем Служби, з ними проводяться бесіди щодо недопущення правопорушень, їм надається допомога різного роду. З батьками проводиться роз’яснювальна робота про неналежне виховання ними дітей.
З метою профілактики бездоглядності, безпритульності, жебрацтва дітей Службою у справах дітей спільно з працівниками міліції, відділу освіти, Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді систематично здійснюються рейди.
Нелегку роботу обрала для себе Наталія Мірончук, можна було б вчити собі маленьких школярів читати, писати, і не бачила б вона дитячого горя, гірких дитячих сліз, не рвалося б її серце на шматки кожного разу, коли доводиться вирішувати долю дитини. Але Наталія Петрівна - не з тих людей, хто закриває очі на сирітство, безпритульність, хто може, але не хоче допомогти родинам, які опинилися в складних життєвих обставинах. Метою свого життя вона обрала захист і допомогу дітям, яких доля обділила батьківським теплом і любов’ю. І вона намагається зробити все, щоб їхньому здоров’ю і життю нічого не загрожувало, щоб дитина не бачила сімейних сварок із бійками й пияцтвом, росла щасливою в дружній родині.
Тетяна ГУНЬКО.
