Мій тато – найкращий!

«Батько і мати – два сонця крилаті», - почув я ці слова пісні на випускному вечорі сусідки. Чесно кажучи, відразу й не зрозумів, чому тато й мати – два сонця та ще й крилаті? Згодом здогадався, що для кожної дитини батько і мати – це, справді, сонечка, бо осявають їй дорогу все життя, а крилаті вони тому, що захищають, оберігають руками – крилами нас, дітей, від життєвих негараздів.

Дякувати Долі, я маю і тата, і маму, яких я дуже-дуже люблю. Але сьогодні (матусенько, будь ласка, не ображайся) я хотів би розповісти про свого тата і переконати всіх: мій тато – найкращий!

Живемо ми у мальовничому селищі Борова, на березі величезного водосховища Оскіл і дуже любимо всією родиною проводити вільний час у лісі, який міцним сосновим муром огортає берег. А як ви гадаєте, хто прищеплює мені любов до природи рідного краю? Звісно ж, мій любий тато Сергій! Він – підприємець. Має декілька хобі, які я з ним розділяю. Пам`ятаю, як одного разу я знайшов свій перший у житті гриб, підійшов до батька й кажу:

- Тату, подивися, а я знайшов парасольку гномика.

- Синку, це не парасолька гномика, а білий гриб, він їстівний.

- Як це: білий гриб – їстівний? – не зрозумів я.

Замислився тато, як би це пояснити зрозумілою мені мовою:

- Це той гриб, який можна їсти. Але в природі існують ще й поганки, їх їсти суворо заборонено!

Це був мій перший досвід збирання грибів.

Оскіл… Пологий берег, вкритий шовковою травичкою або крутий, ніби викладений величезним камінням… Як я люблю сидіти тут поряд з батьком на риболовлі; люблю закинути вудку, стежити неухильно за поплавком і слухати чудовий плескіт хвиль, які то «вилазять» на берег, то знову «лізуть» назад у воду.

Ще з двох рочків тато брав мене на риболовлю, бо він – затятий рибалка; непомітно і я прилучився до цієї справи. Спершу батько ознайомив мене з правилами поведінки на воді, потім – як треба обережно поводитися з гачком і вудкою. І тоді вже, «озброєний» цими премудрощами, я, як справжній рибалка, захоплено дивлячись на тата, не помітив, як воно так сталося, що вловив першу в житті рибинку – плотву. Вона була велика й важка! Це – справжній тріумф! Ми з батьком наловили, як мені тоді здавалося, цілу тонну риби, але насправді було там всього кілька кілограмів. Так татусь залучив мене ще до одного свого захоплення.

Батько з дитинства привчив мене любити природу. Мені подобається взимку будувати й розвішувати під вікнами нашої квартири годівнички для пташок. Люблю блукати з татом засніженим лісом і підгодовувати кіз, диких кабанів та інших жителів лісу, бо мій татусь ще й мисливець. А це - захоплення мужніх чоловіків, які допомагають перезимувати братам нашим меншим.

Про мого батька можна ще говорити й говорити. Та, я думаю, і так уже переконав усіх, що мій тато – найкращий. Я з дитинства хотів бути схожим на нього, але одного разу він мені сказав: «Синку, ніколи не намагайся бути схожим на когось. Будь завжди самим собою!»

Я бажаю всім-всім діткам, щоб батьківські руки – крила оберігали й зігрівали їх ласкавим теплом, і ясні сонечка сяяли в їхніх долях!

     Бондар Максим, житель смт. Борова.

  11 років, учень 6-А класу Борівської ЗОШ І – ІІІ ст.

                                                         ,