Професія на все життя

Професійними водіями рідко стають випадкові люди. Праця водія багатогранна, складна й відповідальна, адже будь-який автотранспортний засіб є об’єктом підвищеної небезпеки, тому кожен водій має бути дуже уважним, мати хороший зір та пам’ять.

Це професія за покликанням, бажання стати водієм виникає ще в дитинстві чи юності. Як стверджують справжні професіонали, з якими спілкувалася напередодні Дня авомобіліста, любов до техніки зародилася у них саме в цьому віці. І  їхня мрія стати водієм здійснилася. Керівник СТОВ «Шийківське» Володимир Устименко розповів, що в господарстві підібрався колектив водіїв - справжніх майстрів своєї справи.

Автогараж сільгосппідприємства складається з 20 автомобілів, з яких експлуатується 10, на них працюють Микола Калюга, Іван Сидоренко, Василь Фалько, Юрій Безкоровайний, Анатолій Головатенко, Сергій Шепілов та Ігор Царьов.

На жаль, останнім часом поновити автопарк господарства немає можливості, тому водії  весь час підтримують наявну техніку у справному стані. І слід зазначити, що всі польові роботи були виконані своїми силами, без залучення сторонньої техніки. Бо автомобілі були вчасно полагоджені і працювали без простоїв.

- Навантаження на водіїв і транспорт дуже велике, - приєднався до розмови завідуючий машинним двором Олександр Суліган. – Водіями вчасно і без втрат перевезено близько 6 тисяч тонн вантажу з поля на тік господарства. Це стало можливим завдяки злагодженій роботі всього колективу водіїв. Адже тут панують взаєморозуміння і взаємодопомога. Всі водії мають чималий досвід роботи, тому щиро діляться ним із наймолодшим водієм Анатолієм Головатенком. Впевнений, що з такими наставниками він швидко опанує всі премудрості обраної професії.

Спілкуючись з Василем Фальком, Миколою Калюгою і Юрієм Безкоровайним, зрозуміла, що спільне у них те, що отримали професію водія відразу після школи і вже в лавах Радянської армії, як  кажуть, шоферували.

Василь Фалько після служби в лавах Радянської армії повернувся до рідного села і почав працювати в місцевому колгоспі «50-річчя Жовтня», отримав спочатку автомобіль ГАЗ-51, перевозив вантажі, за добросовісну роботу отримував Почесні грамоти, Подяки.

- Коли працював у колгоспі, мене разом з іншими водіями командирували до Дергачів, і після навчання на курсах було відкрито всі категорії у водійському посвідченні,  адже саме тоді до колгоспів почала надходити різноманітна техніка – ЗІЛи з причепами, автобуси, - розповідає Василь Іванович. – Маючи за плечима великий досвід роботи, по звуку працюючого мотору розумію, коли з’являється якась поломка і відразу ж приступаю до ремонту автомобіля. І, чесно кажучи, знаю двигун автомобіля як свої 5 пальців, можу навіть із закритими очима його ремонтувати.

Моя дружина теж працювала в колгоспі, зараз на її тендітних плечах практично все господарство – корови, птиця. Адже треба допомагати сину з сім’єю, які живуть у Харкові.

Микола Калюга ще у 1976 році закінчив Ізюмську автошколу і 10 років працював у колгоспі «50-річчя Жовтня» водієм, а потім був переведений до місцевої школи, де близько двох десятків років трудився слюсарем, оператором опалювального котла. Ось що він розповідає: «Чому вирішив стати водієм? Мабуть, тому, що мої старші брати теж водії, і ця робота мені здавалася доволі романтичною. Звичайно, згодом зрозумів, що тут більше відповідальності, ніж романтики. Після армії трудився у місцевому колгоспі. Пам’ятаю свою першу машину - це був ГАЗ-53 бортова, моїм наставником був досвідчений водій Петро Іванович Синицький. Сьогодні вважаю за необ-хідне теж передавати свій досвід товаришам по роботі. А взагалі колектив мені дуже подобається, всі дружні, працьовиті.

Нині моя основна робота – на підприємстві теплових мереж, а до СТОВ «Шийківське» запрошують на сезонну роботу. У господарстві за мною закріплено 4 автомобіля – пожежний, технічний, вантажний і асенізаторний.

Так, під час польових робіт я приходжу на роботу, технічним автомобілем обдуваю необхідну техніку, заводжу вантажний автомобіль і їду на поле. При необхідності - чергую пожежним авто на полі, підвожу воду під час обробітку полів засобами захисту рослин чи коли необхідно помити комбайн.

Разом із дружиною Лідією виховали сина Олександра, який з сім’єю живе у Шийківці і допомагаємо виховувати онучку».

Водійський стаж Юрія Безкоровайного – 14 років. Закінчивши Ізюмське СПТУ і отримавши професію машиніста широкого про-філю, проходив практику в колгоспі «50-річчя Жовтня», а згодом був призваний до лав Радянської армії. Саме там пізнав тонкощі водійського життя, службу проходив у Польщі, возив секретну пошту.

Після армії повернувся на Борівщину і певний час працював каменярем у колгоспбуді. До речі, разом з колегами споруджував приміщення нового Ощадбанку у Боровій.

Маючи водійське посвідчення, вирішив влаштуватися на роботу до колгоспу, адже там все життя працювали його батьки: батько механізатором, а мати – тваринницею. За добросовісну роботу отримував Почесні грамоти і Подяки.

Разом із дружиною Наталією виховали доньку, займаються господарством – тримають вдома корову, качок, бджіл.

Вибір професії — це велика відповідальність. Відповідальність у першу чергу перед собою. І полягає вона в тому, щоб обрати саме свій шлях і ним йти. І можна з упевненістю сказати, що всі, про кого йшла мова в даному матеріалі, обрали правильний шлях, професію на все життя.

Олена КОЛЕСНІКОВА.

На знімку: колектив водіїв СТОВ «Шийківське».