Жахлива подорож

Поверталася якось від подруги  увечері додому на велосипеді. Поки їхала по центральній вулиці нашого селища, насолоджувалася поїздкою: горять ліхтарі, дорога рівна, тихо, гарно...

Але коли звернула на вулицю Леніна, почалися жахіття. За мною погналися собаки, почали несамовито гавкати й хапати мене за ноги. Добре, що в сумці  був хліб, я кинула їм буханець, і вони від мене відчепилися. Але жахіття на цьому не закінчилися. Кілька разів потрапивши колесами у глибокі ями на дорозі, мало не впавши, врешті-решт доїхала до повороту. Звернула на провулок Колгосний. Там на мене знову чекав „сюрприз” – зустрічна машина засліпила мене фарами на містку і я, майже не в’їхала в річку, бо половини огорожі на цьому містку немає вже кілька місяців. Серце калатало у грудях, неначе знялася у фільмі жахів у головній ролі. На велосипеді вирішила не їздити більше, увечері нікуди не ходити, влаштую собі „комендантську годину” після настання темноти. От тільки не знаю, як з роботи ходитиму додому взимку по тій страшній дорозі, у супроводі собак, через місток, на якому немає огорожі...