Авторское, Новости Украины

«Дарує крила, на яких діти відлітають у доросле життя»

«Дарує крила, на яких діти відлітають у доросле життя»Учитель! Яке безмежне слово! Як багато в нього вкладено: мудрість, знання, дружню пораду, щире слово. Ірину Миколаївну Грабар, вчителя початкових класів Борівської ЗОШ №1 знаю вже досить давно, вона була першою вчителькою мого сина. І хоча відтоді минуло багато часу, добре пам’ятаю свої перші враження про неї: дуже приємна молода вчителька, яка дуже любить дітей. Розумію, що два слова «дуже» в одному реченні – це тавтологія, але стосовно Ірини Миколаївни готова повторити їх ще безкінечно багато разів. Бо вона заслуговує на добрі щирі слова подяки як від своїх учнів, так і від їх батьків.

Перша вчителька… Це вона приймає маленьких і розгублених першачків з рук батьків, вчить їх думати, мріяти, дружити, бути справедливими і чесними.

Мені дуже сподобався вислів, присвячений вчителям: «Коли учитель поспішає до дітей, радіє кожній зустрічі з ними, тоді й діти поспішатимуть у школу і щиро радітимуть кожній зустрічі зі своїми вчителями, бо вчаться у того, кого люблять». Впевнена, що ці слова повністю відповідають душевному стану вчительки, бо коли спілкувалася з Іриною Миколаївною і запитала, що головне для неї в роботі, вона відповіла навіть не задумуючись: «Любов до дітей».
Згадуючи ті роки спілкування з першою вчителькою мого сина, згадала як вона завжди раділа маленьким перемогам дітей. Усе її тішило: гарно написані букви в зошиті, добре вивчений вірш, правильно розв’язана задача. Вона не тільки вчить, але й виховує у своїх учнів чуйність, людяність, доброту. Навчила мудрих істин: ставитись до кожного так, як би вони хотіли, щоб усі ставились до них; якщо будеш допомагати іншим, то й тебе завжди підтримають у скрутну хвилину, будеш посміхатися – і люди навколо тебе також посміхнуться й побажають тобі добра та щастя.

Вона була і вимогливою, і люблячою водночас. Наші були для неї і найкращими, і найрозумнішими, бо вони стали її дітьми. Впевнена, що з того часу нічого не змінилося.

Ірина Миколаївна завжди знаходить влучне слово, а очі при цьому випромінюють стільки тепла, що дитячі маленькі серця наповнюються радістю. Саме тому, навіть перейшовши до 5 класу, діти ще довго приходять в клас першої вчительки, щоб поспілкуватися з нею. І що дуже важливо: вона поважала і поважає особисту думку кожної дитини. Так, наприклад, після закінчення 4 класу моєму сину вона вручила саморобну медальку «Кращому коментатору вчительських слів». І такі медальки, лише з різними написами, отримав кожен учень.

Нині Ірина Миколаївна досвідчений педагог з 23-річним стажем роботи. А здається ще зовсім недавно, закінчивши десятирічку в Боровій, вступила до Харківського педагогічного інституту ім. Г.Сковороди.

- Вибір майбутньої професії у мене був не випадковим, – розповідає І.М.Грабар. - Я мріяла стати вчителем початкових класів ще з 6 років. Моєю першою вчителькою була двоюрідна бабуся Тетяна Яківна Склярова (нині їй вже 85 років). Мене вона запитувала щодня, тому вчила уроки дуже ретельно. Саме вона розповідала, що професія вчителя дуже важлива, складна і, насамперед, відповідальна. І в той же час ця робота важка і виснажлива, адже вчитель повинен бути не тільки вчителем, а й порадником і взірцем. Саме Тетяна Яківна прищепила мені любов до знань, допитливість, настирливість, віру в себе. Вона навчала нас, своїх вихованців, бути мужніми, не лякатися життєвих труднощів, мати почуття власної гідності.

І що цікаво: дивлячись на те, яка виснажена я приходила з роботи, які стоси зошитів доводиться перевіряти, мої доньки Маринка і Наталка сказали, що нізащо не будуть вчителями. Одного разу мені навіть самій стало цікаво скільки ж зошитів принесла додому, взяла і зважила стос – виявилося, що вага була більшою, ніж 11 кг.

У нас дружна кафедра початкових класів, на кожного можна покластися у скрутний час. Дуже вдячна своїм колегам - початківцям, а особливо класним мамам моїх доньок, які їх навчали, а я вчилася і вчуся в них. Це Тетяна Гаврилівна Буднік і Наталія Іванівна Дорошенко. Своїм першим наставником вважаю Любов Семенівну Титаренко. Вона багато чому навчила мене, підказувала як виправити помилки. Добре запам’ятала її слова: «Якщо хочеш кричати – відкрий двері».

У кожному класі є діти, які вирізняються серед своїх однолітків і це нормально, адже всі не можуть бути однаковими. А взагалі хочу зазначити, що у сьогоднішніх діток слабше розвинуті руки, їм важче писати. Позначається те, що у них менші фізичні навантаження, вони більше звикають до комп’ютерної миші, ніж до ручки чи пластиліну.

...Кажуть, що перша вчителька запам’ятовується назавжди. Так воно і є. Ким би ми не стали, куди б нас не закинула доля - завжди від серця до серця тягнуться невидимі ниточки спогадів про мудрого порадника і вірного наставника. В пам’яті назавжди залишаються добрі усміхнені очі та материнська любов. Тож хочеться привітати з Днем вчителя Ірину Миколаївну і всіх учителів, побажати терпіння, здоров’я, миру, злагоди і добробуту.

Олена Колеснікова.