30 вересня – День усиновлення

Кожна дитина мріє про родину

«Пусть мама приедет, пусть мама придёт, пусть мама меня непременно найдёт,

Ведь так не бывает на свете, чтоб были потеряны дети…»

Ніжна мамина колискова, поцілунок і лагідне «На добраніч, сонечко!», ароматний сніданок у дружньому родинному колі, незабутній сімейний відпочинок... Усього цього вони вже давно не пам’ятають а, може, ніколи й не знали. Їхні маленькі сердечка, мов маленькі зачерствілі камінці, вже давно не чекають батьківської турботи, ласки, піклування. А самі вони, неначе ті їжачки, ховаються під непробивною бронею, захищаючись від усього і всіх.

 Соціальні сироти… позбавлені… відібрані… Такі сумні приписи можна побачити в офіційних документах служби у справах дітей. Вони лишилися сиротами при живих батьках. Усі ці діти - різні, кожен має свою життєву історію, та об’єднує усіх їх одне бажання – мати міцну дружну родину, бути сенсом життя для мами й тата, а не важким тягарем…

 Мені все одно…

 …П’ятирічну Катюшу мама покинула просто на вулиці… Пішла за черговою пляшкою пива і… забула. З тих пір дівчинка живе в інтернаті… Вона щодня виглядає у віконце, чекаючи, коли ж мама прийде по неї, а та чомусь все не йде і не йде… Іноді Катрусі сняться, хоч і чорно-білі, та, все ж таки, щасливі сни. Ось вони з мамою збирають квіти на ромашковому полі, плетуть віночки.... Мама міцно обіймає Катрусю і цілує… Але це тільки сон. Мами й сьогодні немає – їй ніколи, «зелений змій» повністю заволодів її серцем і душею.

 …Трирічного Максимку до інтернату привів татко, і як хлопчик не плакав, як не просився, додому він більше не повернувся… А вся причина була в тому, що Максимко дуже нагадував горе-батькові його колишню дружину і «мозолив» очі. А от у доньці від другого шлюбу чоловік просто душі не чаяв… З тих пір хлопчик закрився у собі, перестав усміхатися, ні з ким не спілкується, а тільки тихенько забивається у куточку і плаче, плаче, плаче...

            А чотирнадцятирічна Аня вже і не сподівається на те, що колись у неї знову будуть тато і мама… Вона сама втекла до інтернату, бо вдома коїлося справжнє пекло. Тато покинув Ганнусину маму, щойно дівчинка народилася. До мами почали приходити різні «тьоті» і «дяді», разом вони веселилися, голосно кричали, а до малої нікому й діла не було. Коли ж Аня нагадувала матері про себе, то та просто відмахувалася від доньки, а іноді й дозволяла собі піднімати на дівчинку руку. «Та тепер вже все одно», - тихо і без усіляких емоцій промовляє Аня…

            Явище соціального сирітства, на жаль, отримало на Україні широке розповсюдження за останні роки. І якщо раніше сиротою вважалася дитина, що залишилася без батьків, то тепер так називають тих, хто при живих мамах і татах обділений батьківською турботою.  Із соціальних сиріт окрему групу складають діти, від яких батьки відмовилися одразу ж після народження. В нашому районі за останній період нинішнього року було залишено одного новонародженого малюка.

Друга група – діти, які виховуються в державних закладах. В нашому районі таких дітей 6.

Всього 51 дитина-сирота та діти, позбавлені батьківського піклування, які перебувають на первинному обліку служби у справах дітей райдержадміністрації. Сиріт-14, дітей, позбавлених батьківського піклування, -37.

 На сьогодні в Україні для таких дітей робиться немало, насамперед – це пошук сімей, які могли б взяти дітей на виховання і спільне проживання. У нашому районі зареєстровано 7 таких прийомних родин, в яких виховується 12 дітей. Мрії діток, що потрапили у ці сім’ї, здійснилися – вони знають, що їх люблять просто за те, що вони є, і любов ця йде від самого серця…

            Два сонечка

            Сергійко та Юлечка – наче маленькі сонечка для своїх прийомних батьків, їхня радість і віддушина. Та і як їх можна не любити - з чарівними усмішками та допитливими оченятами. Нова прийомна родина утворилася у червні 2011 року. Рішення взяти на виховання дітей прийшло до родини  після перегляду  передачі про маленьких вихованців одного з дитячих будинків. І щось усередині жінки та чоловіка тоді ворухнулося – так їм захотілося обігріти невитраченим теплом знедолених дітей.

 - Коли вперше побачили Сергійка та Юлечку, їх оченятка, то у нас просто серце тьохнуло, - говорить прийомна мати. - Ми у них просто закохалися! І одразу ж вирішили - це наші діти… Вони були такими маленькими, беззахисними, так  хотілося їх обійняти і приголубити… Звісно, на початку було важко усім – діти звикали до нових тата й мами, батьки придивлялися та вивчали вподобання дітлахів.

 Сьогодні прийомні батьки просто не уявляють свого життя без малих. У новоспечених батьків додалося молодецького запалу, з’явився блиск у очах, новий погляд на життя. Вони не нарадуються своїми  діточками. Не перестають радіти успіхам своїх вихованців і вчителі місцевих навчальних закладів. З дитячих облич поступово зникли страх і відчай, маленькі сердечка відтаяли завдяки турботі та піклуванню дорослих. Відтепер вони - одна дружня родина. Одному тільки дивуються: як могли стільки часу жити один без одного?

            …Виховання дитини – справа непроста і доволі клопітка, яка потребує титанічних зусиль і залізного терпіння. Її не вчать в жодному вузі країни. А взяти на виховання чужу дитину, і не просто взяти, а полюбити її, як свою рідну, дати любов і ласку, якої вона так потребує, оточити турботою і ніжністю, - це, на мою думку, справжній подвиг. А ще – це велике щастя – своїм теплом і любов’ю відігрівати дитячі душі. І хочеться низько вклонитися тим родинам, які зважилися на такий рішучий крок, зробивши щасливими не тільки себе, а й оцих маленьких діточок. Бо ж яким би гарним не був інтернат, усі діти мріють про свою родину. Де були б мама і тато, братики і сестрички. Де панували б любов і щирі почуття.

            За детальною інформацією з питань усиновлення, опіки, піклування, створення прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу звертатися до служби у справах дітей райдержадміністрації (т. 6-13-34).

Начальник служби у справах дітей райдержадміністрації                        Н.Мірончук