Общество

Життєві цінності селищного голови

Життєві цінності  селищного голови

TOV«Хтось на питання: «Де твоя Батьківщина?», відповість: «В Україні » , а я, не вагаючись, відповім, що моя мала  Батьківщина - Борова. Так, я народився у сусідньому селі, але у селищі пройшла моя юність, тут я знайшов багато друзів, відбулося моє становлення як людини. Я дуже люблю Борову, її людей. Мені здається, що такого селища більше не знайти. Дуже  красиво і на березі Червонооскільського водоймища. Коли я дивлюся на всю цю красу, мене охоплює гордість, що я тут живу.

Нинішній рік ювілейний для району. А ювілей - час підведення підсумків.

90 років ... багато це чи мало? Для наших бабусь і дідусів - ціле життя. Для молодого покоління - епоха звершень, якими потрібно пишатися і примножувати. Для нас це була найкраща пора життя».

Цими словами хотіла розпочати розповідь про Борівського селищного голову Олександра Тертишного. Бо саме вони характеризують його погляд на життя,  стан душі, людські якості.

Народився Олександр у селі Новоплатонівка, разом з братом ходив до місцевої школи, грав у футбол та волейбол. А вечорами слухав розповіді свого батька Володимира Карповича про його бойовий шлях. І хоча його вже давно немає на цьому світі, Олександр Володимирович пам’ятає кожне слово і зберігає всі нагороди. Каже, коли виростуть онуки, він розповідатиме їм про їхнього  героїчного прадідуся, щоб вони пишалися ним, як пишається сам.

…Після закінчення десятирічки юнак вирішив вступити до Харківського університету імені Горького на історичний факультет.

- Любов до історії мені прищепила колишня вчителька Вікторія Пантеліївна Мудрова (нині покійна), я з вдячністю згадую її уроки. До того ж, істфак тоді вважався престижним факультетом. Хочеться при нагоді подякувати усім вчителям, які навчили мене бути порядною людиною, любити свій рідний край.

До речі, саме в університеті Олександр зустрів своє перше і на все життя кохання, майбутню дружину Анну. І зіграли вони аж два весілля – одне у Харкові для друзів та однокурсників, а вдома батько Олександра організував свято для односельчан.

Отримавши диплом про вищу освіту, молодий спе-ціаліст почав працювати вчителем у середній школі м.Ізюм, потім його запросили до райкому комсомолу, райкому партії, був секретарем парткому колгоспу імені Леніна, з 1994 року – на посаді директора Борівської ЗОШ №2, наступні 10 років працював начальником відділу освіти РДА, у листопаді 2010 року обраний селищним головою.

Ось так декілька газетних рядків вмістили у собі майже весь життєвий шлях Олександра Володимировича. Але це – сухі цифри, просто констатація фактів, за якими стоїть доля людини. Людини публічної, успішної.

Хочеться розповісти про О.В.Тертишного не як керівника, а розкрити інші сторони його життя –   його хобі, уподобання, чим займається вдома.

Коли подружжя Тертишних вирішили спорудити власний будинок, відразу ж почали обирати фруктові дерева, які необхідно посадити на присадибній території. Та в першу чергу посадили троянди, петунії, інші квіти. Тож тепер, коли заходиш у їхній двір, неначе потрапляєш у казку, де затишно, багато квітів, а фігурки маленьких гномів зустрічають кожного гостя.

- Найбільша цінність для мене особисто – це моя родина, - розповідає Олександр Володимирович. – Я дуже люблю свою дружину Анну, дітей Яну та Ігоря і просто обожнюю онука Єгора.

У вільний час мені подобається займатися виноградом. У його вирощування вкладаю часточку своєї душі, бо вважаю, що найголовніше в кожній справі – це любов. Мені навіть доставляє насолоду просто пройтися по вино-граднику. Це особливе місце, де і дихати легше, і думати, тут я відпочиваю душею,  зникають турботи. Вже багато років поспіль я з цікавістю спостерігаю, як з’являються перші листочки на лозі, як цвіте виноград, формуються грона, як поступово вони визрівають.

Коли Олександр Володимирович розповідає про виноград, сорти, технології вирощування, у голосі з’являються якісь особливі нотки і відразу стає зрозуміло, що це навіть не хобі його, а часточка життя.

- На даний час у нас 170 кущів винограду різних елітних сортів. Перші саджанці я купив у директора Гороховатської ЗОШ Марії Семе-нівни Лещенко. Можна сказати, що вона мене і «підсадила» на вирощування винограду. Пройшло багато років, але і сьогодні я інколи консультуюся з нею. Що-правда, і сам вже надаю консультації. До речі, «заразив» своїм хобі і багатьох своїх знайомих, сусідів. Тож можу поділитися  досвідом і з читачами районки.

Спочатку треба правильно вибрати сорт винограду, виходячи з того, для чого він вам потрібен, який повинен бути термін дозрівання, потім вибрати правильне місце на ділянці і правильно посадити саджанці, полив – обов’язковий!

Вирощуючи виноград, не треба гнатися за кількістю грон на лозі, а залишати лише необхідну кількість, щоб ягоди були солодкими і швидше достигали.

І треба бути готовими до того, що практично весь вільний час навесні та влітку ви займатиметеся доглядом за виноградом.

Необхідно також правильно і вчасно проводити профілактичні роботи від захворювань і шкідників, а при зараженні, вміти лікувати кущі. Особисто я використовую лише біопрепарати. Тому під час перевірки на нітрати у винограді їх виявилося навіть менше норми.

Слід правильно обрізати кущі перед зимівлею, щоб наступного року вони принесли максимально можливий урожай і без шкоди для самих кущів. Це ви зрозумієте з часом, на власному досвіді.

І пам’ятайте: слід восени правильно вкрити кущі, щоб всі вони добре перезимували, не заразилися хворобами і не були зіпсовані тваринами, птахами або шкідливими комахами.

Те, що виноград обрізати необхідно, не викликає сумніву ні у кого. Але відносно правильного терміну такої процедури бувають дискусії, термін обрізки індивідуальний для кожного сорту, місця і погодних умов.

Завжди термін обрізки приурочується до стану спокою рослини. У будь-якому разі, однієї осінньої обрізки недостатньо, адже після зимівлі ще виявиться чимало змерзлих, всохлих чи механічно пошкоджених пагонів.

Я могла б ще багато чого написати про вирощування винограду з того, що розповів Олександр Володимирович, але газетні шпальти не «резинові», тому на цьому хочу зупинитися і подякувати за розповідь.

Цього тижня Борівському селищному голові виповнилося 55 років, тож хочеться побажати йому міцного здоров’я, любові рідних, поваги односельчан, щасливої долі й здоров’я, у справах успіхів і процвітання, і щоб збувались усі побажання!

Олена КОЛЕСНІКОВА.