Не просто професія, а стан душі

Як стверджують педагоги з великим стажем роботи, дошкільний вік - один з найбільш відповідальних і важливих періодів у житті дітей, це час, коли закладається любов до природи, навколишнього світу, до Батьківщини, формується особистість. Тож бути вихователем ДНЗ - високе покликання, від їхнього професіоналізму, терпіння і мудрості, уваги до внутрішнього світу дитини залежить, якими людьми виростуть діти.

Справжнім професіоналом своєї справи є вихователь ДНЗ №3 «Золота рибка» Любов Чапелько.

Ще після 8 класу вона разом з подругами під час літніх канікул працювала помічником у дитсадку «Берізка». Любі подобалося спілкуватися з дітьми, піклуватися про них, розповідати їм  казки. А вже після 9 і 10 класу вона могла підміняти вихователів ДНЗ під час літніх відпусток.

Після отримання свідоцтва про середню освіту деякий час вагалася, куди йти вчитися – на вихователя чи кухаря, адже їй подобалося і смачно готувати. І нарешті вирішила, що  готувати смачні страви їй більше до вподоби, тож вступила до Ізюмського ПТУ №24 і певний час працювала кухарем.

Та згодом зрозуміла, що їй не вистачає спілкування з дітьми, їхнього щирого захоплення життям. Тому прийняла рішення вступити до Харківського педагогічного училища. Роки навчання пролетіли швидко, бо Любі все давалася легко, адже тепер вона була у своїй стихії - вчилася на вихователя. Після закінчення училища пішла працювати в дитсадок «Берізка», але вже через декілька днів молодому вихователю (Любі на той час виповнилося 19 років) запропонували посаду завідуючої Новоплатонівським дитсадком.

Не маючи досвіду, а лише теоретичні знання, вона не відразу погодилася, довго вагалася.

- То був колгоспний дитсадок і одна різновікова група дітей. Мені доводилося бути і завідуючою, і вихователем, - розповідає Любов Олександрівна. – Це був мій перший справжній досвід роботи з дітьми, з батьками, досвід адміністративної роботи. Я отримувала продукти, займалася ремонтом приміщення дитсадка, закупляла іграшки, всі необхідні методичні посібники, спортінвентар. Можна сказати, що після закінчення училища я відразу потрапила «на передову».

Хочеться подякувати за підтримку тодішньому методисту по дошкільній освіті Ользі Іванівні Рибалко, яка своїми порадами дуже допомагала мені.

Доля так склалася, що на той час Люба вийшла заміж і народила двійнят – Сашу і Аню, тому їздити до Новоплатонівки було далеко, і коли їй запропонували перейти вихователем до ДНЗ №3, з радістю погодилася.

Робота вихователя потребує глибокої самовіддачі, величезного терпіння і нескінченної любові до своєї справи. Виховання дітей на початку їхнього життєвого шляху - не просте завдання, адже  фундамент, який закладається з самого дитинства, служить опорою і основою в подальшому житті.

Розуміючи всю важливість своєї роботи, Любов Олександрівна з головою поринула в роботу, не забуваючи при цьому про власних дітей, яким теж необхідно було приділити максимум уваги.

- Мені дуже подобається готувати святкові заходи, при цьому прагну залучати до них всіх дітей групи, що дуже важливо. Це зробити не важко, бо добре знаю кожну дитину, що у них краще виходить: чи співати, чи танцювати, розповідати вірші. Тож працюю з кожною дитиною індивідуально, щоб заохотити брати участь у спектаклях. Дуже добре, що завжди знаходжу спільну мову з батьками дітей, і вони надають посильну допомогу у підготовці до свят.

Колеги Любові Олександрівни говорять про неї, що вона, хоча й вимоглива, але водночас дуже добра, прекрасно розуміє дитячу психологію, вміє зацікавити дітей, захопити їхню увагу, створити атмосферу радості і психологічного комфорту в групі. Діти сприймають її як старшого друга, наставника. Мабуть, тому вихованці дисципліновані, хоча вона ніколи не підвищує на них голосу.

А сама вихователька додає з усмішкою:

- Я пишаюся своєю професією, бо відчуваю, що робота вихователя стала для мене покликанням. Не уявляю життя без діток. Буває, заходжу вранці в дитсадок, а вони мене зустрічають. Думаю: яка ж це радість, коли приходиш на роботу, а до тебе всі біжать, обіймають. Як на мене, це не просто професія, а стан моєї душі. Я рада, що можу принести користь своїм вихованцям своєю працею, досвідом та уміннями.

А гімном своєї професії вона вважає такі слова:

Вчити жити, вірити, любити, дарувати дітям сотні тисяч мрій. У дитині сонечко відкрити - в тому наш обов’язок святий.

Цього року Любов Чапелько працює дитячим психологом, і тут її досвід роботи з дітьми дуже потрібний.

У день професійного свята хочеться побажати Любові Олександрівні й усім вихователям ДНЗ міцного здоров’я, наснаги, любові від дітей, поваги від батьків.

Олена КОЛЕСНІКОВА.