І стала професія долею

І стала професія долеюДоля - це, мабуть, є вибраний шлях,

Трохи удачі хтось має.

Але удача - це синій той птах,

Кожен його не впіймає.

Тетяні Михайлівні Присухіній в цьому плані поталанило. В дитинстві у неї, як і в кожної дівчинки, було багато, можна сказати, захмарних мрій. Але добрий і в той же час суворий тато, Михайло Перович, на них поставив крапку, він завжди бачив майбутнє доньки у фармації, тож і порадив обрати цю земну і в той же час таку потрібну людям професію. Сам відвіз Тетяну до Харківського фармацевтичного технікуму і був «на сьомому небі» від щастя, коли її зарахували на навчання.

Сьогодні Тетяна Михайлівна анітрішечки не шкодує, що стала фармацевтом. Професія - це її життя, її доля.

Випадкові люди у фармації не затримуються, вважає жінка. В нинішньому році виповнилося 40 років, як в її трудовій книжці з`явився перший і до цього часу єдиний запис.

Борова, де розпочала свій стаж Т.М. Присухіна, була зовсім чужою стороною. Адже народилась і виросла дівчина на Полтавщині. Але швидко вона стала другим домом, таким же рідним і затишним, як батьківське гніздечко. Тут зустріла перше і останнє кохання, створила сім`ю. Один за одним народилися красені сини Віталій та Сергій.

Колектив, в якому працювала, був дружнім, доброзичливим. Велика заслуга в цьому і колишнього завідуючого Миколи Доценка.

Сьогодні аптекою, де трудиться Тетяна Михай-лівна, теж завідує чуйна, добра людина Олена Гончарова. Про свою колегу Олена Іванівна розповідає з великою повагою, говорить, що і сама часом навчалася в неї.

Поважають Т.М. Присухіну і молоді співробітниці.

- Вона для нас, як друга мама,- говорить одна з них - Оксана Калініна. Їй про все можна розповісти, поділитися найпотаємнішим.

А Олена Іванівна продовжує далі:

«Тетяна Михайлівна дуже любить свою професію, працює чесно і, безумовно, вона людяна, - думає про тих, хто поряд, про колег, є гідним членом команди. Для неї робота - це не лише гроші, це велике моральне задоволення від того, що комусь допомогла, вилікувала, врятувала життя. Адже проявляти милосердя, турботу про людей – головне у нашій професії.

Вона завжди намагається поставити себе на місце хворої людини, зрозуміти її, проявити спокій, уважність. Адже робота з людьми, сама по собі нервова, а робота з хворими людьми – тим паче.

Різні люди приходять до нас в аптеку: молодь, люди похилого віку, молоді мами, психічно хворі люди, наркомани. З різним настроєм, питаннями, вимогами. У будь - якій ситуації Т.М. Присухіна старається бути ввічливою, і тактовною, до кожного пацієнта має індивідуальний підхід. Це - більше ніж просто професія, це її покликання!».

Не лише двері аптеки, а й дім Тетяни Михайлівни завжди відкритий для хворих. До неї звертаються і в свята, і вночі,- нікому не відмовить, всім допоможе.

…На жаль, були в житті жінки дні, відмічені чорною фарбою. Померла мама, Наталія Василівна. Раптово захворів і швидко пішов у вічність коханий чоловік Віктор. Болісною втратою стала смерть тата Михайла Петровича.

Та не буває вічно лютої зими, завжди весняне сонечко розтоплює кригу, зароджується нове життя. На зміну одному поколінню приходить інше. Тепер Тетяна Михайлівна знаходить відраду в синах, невістках, двох онучках, яким віддає всю свою любов і тепло.

І хоч заробила пенсію, і роки стажу повернули на п`ятий десяток, з вибраного шляху не сходить. Бо професія фармацевта стала її долею, її життям…

Любов Мухіна.


Новости Украины - trudovaslava.info

 
 

Еще из этой рубрики:

Здесь вы можете написать комментарий к записи "І стала професія долею"

* Текст комментария
* Обязательные для заполнения поля


Архивы
Наша статистика
Яндекс.Метрика
Читать нас
Связаться с нами