Общество

Їхні імена навіки вписано в історію району 2013

Їхні імена навіки вписано в історію району

Провідне місце в економіці району завжди посідало сільське господарство. Були певні досягнення і в рільництві,  і в тваринництві. У 1940 р. учасниками виставки в Москві стали 38 тваринників та 52 рільники. Ланка О. Колеснікової зібрала по 435 центнерів солодких коренів з гектара. По 230 центнерів картоплі з гектара одержала ланка П. Буряка з колгоспу «Вільне поле». М. Підгорна, доярка з зернорадгоспу, тричі підряд була учасником ВДНГ, щороку від кожної корови вона отримувала по 3700—4000 кілограмів молока. П. М. Гвоздецький — чабан колгоспу «Червоний Жовтень» — від кожних ста овець добився приплоду 167 ягнят.

Перед війною в районі було 4 середніх, 27 неповносередніх і початкових шкіл, в яких навчалося 4958 учнів і працювало 212 вчителів. В селах і колгоспах діяли 55 клубів і хат-читалень, 4 кінопересувки.

Війна... Вже через де-кілька днів був створений винищувальний батальйон. Його бійці охороняли залізничні станції, шляхи, мости, пункт «Заготзерно». При винищувальному баталь-йоні була й група кіннотників, її командиром став Д. А. Лиманський.

В перші ж тижні війни сотні борівчан поповнили лави мужніх захисників Вітчизни. Провівши у діючу армію чоловіків, братів і синів, жінки Борової, Підлиману, Підвисокого, Богуславки та інших сіл району взялися готувати техніку до жнив, пішли працювати в кузні. Замінила свого чоловіка у кузні Е. К. Канцедайло; О. М. Білик і Л. Ф. Терентьєва сіли на косарки. Врожай був рясний; щоб вчасно впоратись із жнивами, багатьом жінкам довелося косити хліба вручну. Зібрали й значну частину врожаю соняшника, овочів. Майже повністю був виконаний план осінньої сівби. Фронт просувався на схід. У вересні 1941 р. в тил було евакуйовано частину населення району, основну техніку МТС, підприємств і колгоспів. Почалося формування партизанських загонів і підпільних груп на випадок окупації району, створювалися бази зброї, боєприпасів, пального. Незабаром фронт став на річці Сіверський Донець.

Близько року Борівський район перебував у прифронтовій зоні, стали частішими ворожі бомбардування, особливо часто фашисти бомбили залізничну станцію Переддонбасівська. Але борівчани продовжували трудитися на ланах і фермах, всіляко допомагали частинам діючої Армії.

Влітку 1942 р. після серйозної невдачі радянських військ у травні під Харковом німці перейшли в наступ. На Південно-Західному фронті склалося тяжке становище. 8 липня Борова була окупована. Настала чорна ніч окупації, що тривала сім місяців. У вересні 1942 р. були заарештовані і після жорстоких катувань розстріляні колишній шахтар, пенсіонер М. І. Вино-градський, голова колгоспу Д. В. Шульга, комуніст М. І. Немилостивий та інші. Така ж доля спіткала також голову Борівської сільради М. М. Ковзало. Загарбники закопали живими в землю активістів     села Богуславка А. М. Токаря, Л. Д. Тельного, В. П. Паська.

У кінці липня 1942 р. в Піски-Радьківські з села Червоний Оскіл Ізюмського ра-йону німці пригнали 17 партизанів. Після тривалих мордувань їх було підірвано на мінному полі, неподалік від села. На залізничній станції окупанти влаштували табір військовополонених; крім червоноармійців у ньому морили голодом, піддавали знущанням місцевих жителів.

Тільки з одного села Нижче Солоне фашисти насильно забрали в німецьку неволю 20 чоловік.

Жителька с. Загризове П. Л. Святенко допомагала партизанам продуктами і давала їм притулок. Гестапівці заарештували її і відправили до Куп’янська, де й замордували. Наталія Дрозд з села Новий Мир була розстріляна окупантами за те, що переховувала партизанів у власному будинку. Те ж саме зробили і з Оксаною Беценко з села Червоний Став.

Чимало борівчан, переважно молодих, було відправлено в Німеччину, на каторгу. Загарбники відбирали худобу, зерно, палили хати, ґвалтували, нищили і забирали у населення майно. Як свідчать архівні документи, 78 мирних жителів загинуло при бомбардуванні сіл ворожою авіацією і під час бойових дій німецьких частин, 53 чоловік було замучено, 66 піддано катуванням, зґвалтовано 56 жінок і неповнолітніх дівчат.

4207 жителів району були призвані під час війни в діючу армію, 3780 не повернулися додому, з них 1524 пропали без вісті, 88 померли від ран. Понад 1200 борівчан-фронтовиків були нагороджені бойовими відзнаками Батьківщини.

З першого дня війни бився з фашистами відважний розвідник М. І. Соколов з Новоплатонівки. Бив ворога під Москвою, Тихвіном, Клином. За перші сім місяців війни привів 17 «язиків». Батьківщина нагородила його 4 орденами, багатьма медалями. За участь у визволенні Праги уряд Чехословацької республіки нагородив його «Хрестом за хоробрість». Від Москви до Берліна пройшов з боями сержант І. Є. Безкровний з Підлиману. Захищав Москву, а потім Сталінград, визволяв від окупантів рідну Гороховатку старшина П. К. Скрипка.

164 доби разом з бойовими товаришами захищав легендарний півострів Ханко П. Северін з Чернещини. Нагороджений орденом Слави III ступеня, трьома медалями «За відвагу», іншими нагородами.

Мужньо захищав місто Севастополь  М. В. Захарченко з Борової. Пізніше наш земляк брав участь у Курській битві, в облозі німців під Корсунем-Шевченківським. В битві під Сталінградом брали участь більше 30 борівчан, зокрема, танкіст капітан В. Я. Лемішко з Гороховатки, І. Й. Семидоцький, В. П. Іващенко, І. І. Скрипник з села Піски-Радьківські та інші.

Обороняв Одесу, воював на Північному Кавказі, штурмував Берлін Ф. П. Кушин. Він вирізав своє ім’я на стіні рейхстагу, а потім брав участь у Параді Перемоги в Москві. На Курській дузі воював командир відділення розвідки Г. І. Стрілець з Гороховатки, 12 ран на тілі Г. О. Соляника, колишнього командира кавалерійського взводу, учасника боїв за Одесу, Крим, нагородженого орденами Червоного Прапора, двічі — «Червоної Зірки», «Вітчизняної війни», двома медалями «За відвагу».

Воювали з фашистськими загарбниками цілими сім’ями. Не повернулися з війни три брати Радіни. По-літрук Іван Степанович загинув під Москвою, солдат Павло Степанович — в бою на Ізюм-Барвінківському напрямі, капітан Федір Степанович — в бою за Кенігсберг.

16-річним добровольцем пішов на фронт Володимир Андрійович Козинський, у якого в боях загинули батько і брат Микола, а матір-підпільницю закатували фашисти.

Говорячи про фронтовиків, не можна не згадати славних землячок — Галину Безкровну, військових медиків Ю. А. Басенко, К. П. Бабійчук, М. Е. Момот, К. Ф. Жесан, В. В. Супрягу, Г. І. Шаповалову, розвідницю Софію Грабар, багатьох інших патріоток.

В 1942 році почалося формування підпільних груп. Вони були створені у Боровій, Калиновому, Гороховатці, Вище Солоному.

З’явились заклики організовувати диверсії на токах. Підпільна група в радгоспі знищила 6 німецьких солдатів, 23 поліцаїв, 4 старост, 2 шпигунів, всього — 35 чоловік.

Оперативна група підпільників не раз підривала полотно залізниці Ку-п’янськ—Слов’яногірськ. Велика заслуга в цьому старого шахтаря М. І. Вино-градського.  Денис Власович Шульга, Микита Іванович Немилостивий, Данило  Йосипович Забийворота «трудились» на токах. У них були десятки енергійних помічників. І окупанти ніяк не могли налагодити обмолот хліба. У Калиновому група Максима Івановича Чорного ламала молотарки, інші машини, випускала листівки, запасалась зброєю.

Наприкінці жовтня 1942 р. партизанська група у складі  12 чоловік, командир Є. Н. Толмах, висадилась у глухому степу між Боровою і радгоспом. Ночами знищували німців і поліцаїв, добували зброю. Партизани вбили і злого ката Міллера, начальника жандармерії у Боровій. У підвалі будинку радгоспного     комбайнера С. Г. Сала розмістився підпільний райком партії. Тут приймали зведення Радянського Інформбюро.

Активно діяв загін М. О. Чепурного. Особливо вдавалися загону диверсії. Ним було підірвано декілька німецьких автомашин, комбайнів, молотарок. Крім організованого підпілля, в районі діяли і окремі патріоти. При відступі німців 8-го лютого 1943 р. в селі Калиновому юнаки І. Я. Приходченко, В. С. Кузьменко та інші розстріляли німецьких солдатів, які грабували жителів села.

1—2 лютого 1943 р. Борівський район був визволений військами 1-ої і 8-ої гвардійських армій генерал-полковників В. І. Кузнецова та В. І. Чуйкова. Значних бойових дій на території району не було, гітлерівці швидко відступали.

Останні дні окупації стали особливо жахливими для населення. Тікаючи під натиском радянських військ, загарбники не щадили нікого.

Відразу ж після визволення місцеві органи влади було відновлено. Знову почав діяти винищувальний батальйон. Його бійці В. Е. Чашка,   О. Е. Богатирьов, П. М. Курило, А. П. Чудний та інші виловили в лісах десятки німців і поліцаїв, які ховалися від розплати, охороняли об’єкти. Було відновлено 4 мости, один з них довжиною 760 погонних метрів.

Відгукуючись на прохання командування радянських військ, на будівництво моста під Гороховаткою через Оскіл і інші невідкладні роботи вийшло більше 800 борівчан. Тричі фашистські літаки розбивали міст, і тричі його знову відновлювали будівельники. Багато людей гинуло під час цих нальотів. Міст був споруджений за 12 днів.

Вже у 1943 р.— першому після поневолення — район дав країні і армії 796,780 пудів хліба. Були відновлені всі колгоспи, радгоспи, МТС, освоєно 35680 гектарів орної землі, що майже дорівнювало дово-єнному рівню. Працювали 162 ферми.

Всього на території району в братських могилах вічним сном сплять 2725 воїнів Радянської Армії і партизанів-підпільників.

І. Н. ЕЛЬШТЕЙН.