Коли мрія збувається

Нахімовське військово-морське училище було засноване в 1943 році для виховання і навчання синів воїнів, загиблих у Великій Вітчизняній війні. Сьогодні ж для того, щоб на кілька років «влитися» в славні ряди нахімовців, необхідно пройти досить суворий відбір.

Відкрите море - найкрасивіший пейзаж. Але, звичайно ж, згодом він набридає. Та є люди, які свою професію пов’язали з цими безкрайніми синіми просторами. І серед них - наш земляк Сергій Харченко, курсант Севастопольської Академії військово-морських сил імені адмірала П.С.Нахімова.

Переді мною сидить серйозний сором’язливий юнак, який  спочатку невпевнено відповідає на мої запитання, але, коли почав розповідати про навчання в академії, відразу стало зрозуміло, чому він обрав навчання саме там. Його захоплення морем, кораблями, військовою дисципліною, – все це відчувалося в кожному слові.

…Ще з дитинства Сергій захоплювався яхтами, катерами, а любов до цього красивого вітрильного спорту хлопцю прищепив його дядько Віктор Харченко, у якого була своя яхта, тож разом з племінником вони ходили під вітрилами по Червонооскільському водосховищу.

- Свого часу я багато прочитав спеціальної літератури про яхти та катери. Інколи мені навіть здавалося, що з закрити очима можу їх розпізнати чи, навіть, зробити власними руками. Адже вже тоді навчився не лише тримати необхідні інструменти в руках, а й правильно ними користуватися. А вода!.. Як виявляється, це така цікава стихія, що з часом я почав ставитися до неї майже як до живої істоти. Вона має свою пам’ять, унікальні властивості. Хочу сказати, що вода для мене рідна стихія, мабуть тому, що я її розумію і не боюся.

Всі навколо знали про захоплення Сергія, тому, коли хлопець перейшов до 11 класу, батьки запропонували поїхати до Севастополя, щоб детальніше дізнатися про Академію військово-морських сил. Ознайомлення з навчальним закладом провів наш знаменитий земляк контр-адмірал Сергій Тараненко.  Сергій Харченко дав собі слово, що докладе всіх зусиль, аби вступити до академії.

Останній рік у школі пролетів дуже швидко, прийшов час знову їхати до Севастополя. Але, окрім сертифіката по ЗНО, де звичайно ж, були високі бали, Сергій пройшов  серйозний   медогляд і показав високий рівень фізичної підготовки. Адже для нього це теж не було проблемою,  юнак постійно займався на турніках, бігав.

Можна лише здогадуватися, яка буря радісних емоцій здійнялася у Сергія, коли він дізнався, що став курсантом цього престижного вишу.

Для сторонньої людини служба на морі - це романтика. Щодня є можливість дивитися на безкраї простори царства Посейдона. А служба на кораблі - це чудовий спосіб побачити далекі країни.

- Море... Я дуже люблю його, - розповідає Сергій. - Воно ніколи не буває одноманітним, нецікавим, бо щодня, навіть щохвилини воно різне. Таємниче, мінливе, неосяжне, воно хвилює душу, не залишає байдужим серце. Одного дня воно тихе й спокійне, наче велике дзеркало, холодне й прозоре. Сонячні промінчики, пронизуючи солону воду, сягають дна, лагідно торкаються золотавого піску. А вже наступного дня все раптом змінюється. Налітає поривчастий вітер і гонить хвилі до берега. Вода стає каламутно-зеленою, темно-синьою. Іноді мені здається, що я можу дивитись на море безкінечно і воно завжди раде мені. 
Майбутні морські офіцери повинні для початку сповна  сьорбнути простої моряцької юшки, окропленої матроським потом. Тоді згодом вони будуть краще розуміти сіль важкої щоденної служби своїх підлеглих. Втім, на морі нікому легко не буває. Робота старших офіцерів,  які без утоми несуть вахту на капітанському містку, і важка, і дуже відповідальна. І той, хто хоч кілька разів ходив у рейс, уже ніколи не зможе відмовитися від забутої просоленої романтики морських походів.

- Коли ми ходили у похід до Одеси, потрапили в шторм. Корабель підіймався на великих хвилях і практично вся команда від хитанини захворіла, але вже через добу мені особисто стало значно краще, і я зовсім не боявся шторму, - продовжує свою натхненну розповідь курсант. - Коли ти у відкритому морі - навколо лише вода і горизонт. Мені така картина дуже подобається.

Після І курсу була дуже серйозна підготовка з плавання. Нас вчили, як правильно дихати на воді, під водою, як рятувати потопаючих. Всі знання відразу ж закріплювали на практиці,  в житті вони дуже знадобляться. І коли під час походу ми купалися у відкритому морі, відчуття були неперевершені. А ще у нас є такий предмет, як ЖНК (живучість надводних кораблів),  під час навчання нам імітували надзвичайні події на кораблі, які ми повинні були швидко подолати. І тут головне – не розгубитися, а робити все так, як навчали, і ще дуже важливо, щоб команда була дружною, злагодженою, щоб діяли всі, як єдиний годинниковий механізм, бо це є запорукою успіху. Адже своєрідність нашої служби у тому, що ми знаходимося на воді, і від швидкості та правильного виконання поставлених завдань залежить життя всього екіпажу.

Хочу подякувати своїм батькам Олександру Григоровичу і Ларисі Юріївні за розуміння і підтримку, за те, що мрія мого життя здійснюється.

Коли ж запитала юнака про його сьогоднішню мрію, не довго думаючи відповів: успішно закінчити військово-морську академію, отримати звання лейтенанта і дослужити до адмірала. Що ж, мрія гідна того, щоб вона здійснилася, а зі свого боку я бажаю Сергію, щоб це сталося якнайшвидше.

… Довго ще Сергій Харченко розповідав про навчання в академії, а я слухала його із задоволенням і розуміла, що завдяки таким юнакам наша країна завжди буде захищеною, що патріотизм, любов до рідної країни, високі поняття військової честі і військового обов’язку, готовність до подвигу як норми поведінки, готовність прийти на допомогу всім, хто опинився в біді, завжди житимуть в їхніх серцях.

Олена КОЛЕСНІКОВА.