РОВЕСНИКИ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

24 серпня  1991 року в світі з’явилася нова, незалежна держава – Україна. У цей же період на Борівщині народилися Сергій Скрипник і Анастасія Ткалічева. Вони – ровесники незалежної України. Разом із молодою державою вони росли, набиралися досвіду, пізнавали перші успіхи і перші невдачі. Пройшло 20 років. Непростим був цей шлях і для держави, і для цих молодих людей. Але вже є чим пишатися і ровесникам незалежної держави, і всім іншим українцям: тим, хто боровся за незалежність, тим, хто народився вже у незалежній державі.

Сергій Скрипник (на фото) розповів, якими були   20 років його життєвої стежини у незалежній Україні.  

- Дитинство моє було щасливим, безтурботним, за що щиро вдячний моїй мамі. Будучи старшокласником, брав активну участь у житті гімназії – в концертах, виставах, різноманітних акціях. Навіть організували з друзями свій вокально-інструментальний ансамбль. Тож шкільне життя було насиченим і цікавим.

Після закінчення Борівської гімназії №1 переді мною не поставало питання, куди йти далі вчитися, ще зі шкільної парти мріяв стати медиком. Тож, підтягнувши за літо хімію та біологію, вступив до Харківського національного медичного університету. Моє студентське життя теж дуже цікаве. По-перше,  відчуваю, що мрія стати лікарем вже збувається. Вчитися мені дуже цікаво. Всі екзамени під час сесії здаю одним з перших у групі. На даний час стою перед вибором – бути терапевтом чи хірургом. У мене ще є час визначитися з вибором. В університеті, окрім навчання, теж прагну брати участь у різних конкурсах, змаганнях, на першому курсі грав у футбол за свій факультет. Також я є членом профспілки, разом з однокурсниками ми збирали кошти для потреб Червоного Хреста. Так, нещодавно ми допомогли дівчинці (зібрали певну суму коштів), якій терміново треба було провести операцію по пересадці шкіри.

Анастасія Ткалічева (на фото)   вчилася в Першотравневій загальноосвітній школі і мріяла навчитися шити красиві речі. Тому після закінчення 9 класів вступила до Харківського ліцею швейного виробництва. Навчання давалося легко, дівчині подобалося, як з-під її рук виходять красиві стильні речі. Після ліцею Настя працювала за спеціальністю в приватному підприємстві. У вільний час шиє речі для доньки, своєї мами і, звісно ж, для себе. Сьогодні вона в декретній відпустці, виховує маленьку доньку Софійку і мріє про краще життя для своєї доні, про те, що вона житиме в багатій країні, де буде мінімум проблем, вільний ринок праці, безоплатне навчання.

В її найближчих планах – вступ до Харківської інженерно-педагогічної академії – вивчитися на дизайнера одягу.

Ось такі вони, молоді українці. За ними – майбутнє нашої країни. І можна сказати, що воно в надійних руках.

Олена КОЛЕСНІКОВА.