Авторское, Общество

Щоби бджіл водити, треба серцем їх любити

Щоби бджіл водити, треба серцем їх любити19 серпня християни відзначають Свято Преображення Господня, відоме нам з дитинства, як Яблучний Спас. Духмяні, запашні яблучка в цей день, після освячення роздаються усім перехожим та дітям. Щодо другого свята на нашому календарі - то саме в цей день, 19 серпня, свято українських бджолярів - День Пасічника.

Як на мене, бджолярі – особливий народ, вони знають практично все про маленьких трудівниць та їх утримання. І, звичайно ж, не бояться їх. На відміну від мене, бо навіть знаючи, що бджоли відчувають мій страх, не можу його подолати.

Вже 34 роки утримує пасіку житель Борової, пенсіонер Олександр Колесніков. Ось що він розповідає про початок своєї пасічної кар’єри:

- Мій кум і добрий знайомий Микола Гнойовий, який у 70-х роках працював зоотехніком у сільгоспуправі та займався розведенням бджіл, весь час пропонував мені теж приєднатися до нього і завести пасіку. Та мені весь час ніколи було, бо саме споруджував будинок. Тож Микола Петрович розповідав про бджіл та їх повадки моїй дружині Клавдії. Одного разу, це було 24 серпня 1977 року, на акації біля лікарні, де ми з дружиною тоді працювали, почепився рій бджіл. Що робити, довелося зняти його, кум привіз все необхідне і так у нас з’явився перший вулик.

- Тієї осені було багато квітів, які в народі називають синє море, - приєднується до розмови Клавдія Яківна. – Тож бджоли добре працювали і наносили меду, перги в достатній кількості для зимівлі. Та й підгодовували їх цукровим сиропом. Всі бджоли тієї зими вижили. І вже навесні у нас з’явилася зацікавленість у розширенні пасіки. Довелося взяти у борг гроші, аби придбати бджолосім’ї.

- Так, поїхали ми тоді з кумом аж в Ізюм до одного пасічника, - продовжує розповідь Олександр Єгорович. - Але його бджоли не сподобалися Миколі, бо були дуже злі, голодні. То й поїхали ми назад, а по дорозі вирішили заїхати у Вище Солоне, де пасіку утримував старий однорукий дід. Ми з кумом зробили для нього пристрій, щоб було зручніше діставати рамки з вуликів, а дідок продав мені 4 бджолосім’ї. І вже з 4 вуликів ми накачали бідон меду. Пригостили родичів, віддали борг, ще й трішки меду здали. Адже тоді держава приймала мед хоча й не по ринкових цінах, але ж було куди здавати його.

І так поступово пасіка подружжя Колеснікових почала розширюватися. Максимально вони утримували понад 50 вуликів. Весь час спілкувалися з іншими пасічниками, розширюючи свій кругозір, читали відповідну літературу.

Коли запитала в Олександра Єгоровича, що головне в роботі пасічника, не роздумуючи відповів: «Любити бджіл, звісно ж, а не гнатися за кількістю меду. І як їх не любити? Чи знаєте ви, що для того, аби добути ложку меду (30 г) 200 бджіл повинні збирати нектар протягом цілого дня. Приблизно стільки ж повинні займатися прийомом та упорядкуванням меду у вулику. При цьому частина бджіл дуже сумлінно працює над процесом вентиляції у гнізді, щоб якомога швидше відходили випари зайвої води із нектару. А для того, аби закупорити мед у 75 бджолиних комірках, маленьким трудівничкам потрібно виділити один грам воску.

Ще цікавий факт: бджола у вулику виконує «танець по колу», якщо знайшла джерело корму на невеликій відстані від пасіки. «Вихлястий» танець сигналізує про те, що медоносій знаходиться на більш дальній відстані.

Щоб добути 1 кг меду, бджоли повинні зробити до 4500 вильотів і висмоктати нектар з 6-10 млн. квітів. Сильна бджолина сім’я може зібрати у день 5-10 кг меду (10-20 кг нектару). Ось такі вони, маленькі трудівниці.

А для виховання тисячі личинок потрібно 100 г меду, 50 г пилку і 30 г води. За похмурої погоди своїм медовим запасом бджоли можуть харчуватися протягом 8 днів.

Як бачите, це такі чудові створіння, що їх просто неможливо не любити. Тож не дивно, що в народі стільки приказок про бджолину працьовитість, рішучість, з якою вони захищають своє житло від сторонніх посягань і, звичайно ж, про мед.

Спілкуючись з пасічником, зрозуміла, що Олександр Єгорович може розповідати про бджіл дуже багато. Колись читала в журналі, що акацієвий мед не густіє, тому й спитала чи не качали вони такий?

- Так, раніше, коли клімат був більш м’яким, ми вивозили пасіку до акації і потім качали акацієвий мед. Але останнім часом під час цвітіння акації або занадто холодно, або спекотно. Тому бджоли не можуть зібрати з квіточок нектар. Та що й казати, раніше і гречки на полях було багато, і еспарцету, та й різнотрав’я таке – свиріпа, будяки. Так-так, не дивуйтеся, саме з рожевих квіточок будяка та жовтих свиріпи дуже смачний і запашний мед.

До речі, вулики і рамки роблю сам, бо ще з дитинства столярував. Рамки завжди старався зробити з верби, вулики з верби, тополі та сосни. Особисто для мене найкращі вулики з верби, деревина гігроскопічна, що дуже важливо, і в таких вуликах бджоли краще зимують.

Щороку збираю прополіс, маємо рецепти настоянки з нього. У нас є родичка, так вона щодня вживає настоянку на прополісі і не пам’ятаю, щоб колись хворіла. Раніше збирав і бджолину отруту, але це заняття виявилося не надто цікавим. Ми з дружиною щодня їмо мед, на столі завжди стоїть мисочка з медом.

- А які вулики у вас?

- В основному – лежаки, а два – трикорпусні 10-рамкові. Вони зручні тим, що коли качаєш мед, не треба ворушити нижній корпус. Та й за своєю природою бджоли ростуть вгору, тому в таких вуликах їм краще розвиватися.

- А яка порода бджіл у вас на пасіці?

- Вже давно зрозумів, що найкращі бджоли кавказькі, вони і працьовиті, і не агресивні. Колись нам присилали поштою з Кабардино-Балкарії.

- Вам, як досвідченому пасічнику, є чим поділитися з іншими колегами?

- Так, я ніколи не відмовляю тим, хто хоче більше дізнатися про пасіку, бджіл, тому із великим задоволенням ділюся досвідом. Найкращими учнями вважаю Василя Дубограя (на жаль, нині покійного), Михайла Стадника, Валерія Похвалія, все розповідаю онуку Дмитру, він мій помічник.

Хочеться побажати всім пасічникам Борівщини здоров’я міцного, меду запашного і щоб їх праця була затребувана.

Олена Коваленко.