24 серпня Україна святкуватиме 20 річницю незалежності
Чи пишаються українці своєю національністю?
24 серпня – це дійсно значуща дата, велике свято для кожного! Католики, наприклад, саме 24-го серпня справляють День святого Варфоломія, а жителі Киргизії – День внутрішніх військ.День янгола відсвяткують усі Марії, Максими, Олександри та Василі. Історики, скажімо, згадають Варфоломіївську ніч 1572 року (різня гугенотів у Франції). Молодь не проти буде підняти чарку за американця Джорджа Крама, який 24-го серпня 1853 року винайшов картопляні чіпси. Прихильники гуманізму, захисники людських прав згадають 24 серпня 1904 року: в Росії скасовані тілесні покарання.
У Білла Гейтса своє свято: в цей день 1995 року вийшла операційна система Windows 95. 1949 року відбулася ще одна визначна подія — набув чинності договір про створення НАТО. Хвилиною мовчання вшануємо видатного російського поета – Миколая Степановича Гумільова, який помер 24-го серпня 1921. Список ще можна продовжувати і продовжувати, та все ж, будучи справжнім українцем (все рівно Марія ти чи Василь, історик чи біолог, молодий чи старий, гуманіст чи мізантроп), 24 серпня для тебе – це перш за все День Незалежності України. Саме в цей день 1991 року постановою Верховної Ради Української РСР прийнято Акт проголошення незалежності України — документ, який чітко окреслив на мапі Світу кордони ще однієї країни.
Як же святкувати цю дату справжньому українцю?.. Одягти вишиванку і піти читати «Кобзаря» у наповнену спекою літню діброву? Чи, може, сплести віночка та співати українських пісень під розлогою вербою? Можна ще розмахувати жовто-блакитним прапором на Майдані Незалежності і репетячити про свободу, добробут, майбутнє… Чи простіше: відрізати добрий шматок сала, взяти солоний огірочок, налити чарку горілки, ну і далі все як по маслу. Ми – українці – люди вільні, кожен святкує, як сам забажає. Можна, взагалі, піти зранку на роботу, ввечері, втомившись, приповзти додому, і лише з «Новин» на улюбленому каналі дізнатися, що сьогодні, 24-го серпня, День Незалежності України. Це не робить нас злочинцями! Злочинцями нас робить те, що ми не відчуваємо себе українцями, ми не шануємося, і отам, глибоко в серці, нічого українського вже немає. Все, що лишилося, – це напис у паспорті: «…національність – українець» та тверде, незнищенне «шо» в «русской речи». І ось тут стає боляче.
Стало звичним, що ми їдемо відпочивати до Турції, Єгипту, Кіпру…, вважаючи непрестижними Крим, Херсон, Одесу. Ми зробили буденними суші, фуагру, гамбургери, картоплю фрі, колу, перетворивши борщ, галушки, узвар та сало в пережитки далекого минулого. Ми вже навчилися вимовляти слова марчендайзинг, спічрайтер, роумінг, кліпмейкер. Ми називаємо своїх дітей Ангелінами, Марками, Домініками, Еріками. Нічого особливого не помічаємо у тому, що купуємо іноземний одяг, техніку, автомобілі. Ми вже навіть майже зробили російську мову другу державною (а там і англійська не забариться…). Нехай…будемо це вважати «інтеграцією»… Але не пробачить нам наша Батьківщина того, що ми душу зробили «імпортною», що знищили у собі українців, що відцуралися сутності, свого коріння. «Пафосно, банально…» - скажете ви. То скажу по-нашому: «Піпл, ми страдаєм всьой той загранічной фігньой, і етім самим прєвращаємся в фігню самі…» Жорстоко? Вульгарно? Але ж правдиво!.. Ми не віримо в нашу країну, ми не віримо в себе! Не треба засуджувати депутатів, не треба посилатися на слабку економіку. Почнімо з себе. Я не закликаю прокидатися та засинати під гімн України, обвішати прапорами квартиру, купити Запорожця і об’їстися борщем, не раджу народити 10 Іванів та змусити їх напам’ять вивчити творчу спадщину Тараса Шевченка. Просто мріється, щоб всередині кожного з нас говорив все ж таки український дух. І так хочеться, щоб ми вірили в нашу країну, яку вибороли в недалекому 1991!
Тетяна ШАПРАВСЬКА.
