Авторское, Люди твои, Боривщино

Коло його захоплень багатогранне

Коло його захоплень багатограннеБагата Борівщина на талановитих людей. Вірші, пісні, оповідання майстрів слова нашого рідного краю може мати вдома кожен, їх є багато у бібліотеках, вони звучать на устах людей, навіть підсвідомо… Втім, є таланти, котрі вкладають душу і серце, виготовляючи золотими руками шедевр, про який мало хто дізнається, бо його не віддадуть до бібліотек, не цитуватимуть, хіба лише виставлятимуть на виставках…

Різьбою по дереву Володимир Дмитренко, житель Богуславки, почав займатися ще у дитинстві, коли навчався у Ківшарівському ПТУ. Для нього це хобі з дитинства, яке є справжньою віддушиною і дозволяє творити дива з тих речей, що навколо. Рідні поважають його захоплення та намагаються не турбувати, надаючи можливість плідно працювати. З-під його різця вироби виходять унікальні, природні та, водночас, оригінальні.

Володимир розповів: «Різьба по дереву - це кло-пітка робота і без розуміння процесу та відчуття любові до справи важко досягти вдалого результату. Цим видом мистецтва почав цікавитись давно. На даний момент різьба - це моє хобі. Взагалі все роблю по настрою, коли є час. Наприклад, побачу десь картинку, яка мені сподобалася, відразу беру в руки дерево, різець і починаю працювати. Буває, засиджуюся і до півночі».

Народився Володимир у багатодітній сім’ї, в Омській області, с. Тихо-ріцьке, куди переїхали його предки (розкуркулений дід), які до того жили у Загризовому. Та його мамі, Варварі Хмілевській, весь час хотілося додому, на Борівщину і ось вона разом зі своєю родиною повернулася та почала жити у Богуславці. До речі, свого часу Варвара Семенівна була передовою дояркою колгоспу «Зоря».

Після восьмирічки Володимир вступив до Ківшарівського ПТУ №27 на спеціальність слюсар-ремонтник. Окрім різьби по дереву, захопився й ходив до гуртка бальних танців, а також займався дзюдо і зараз він – кандидат у майстри спорту. По закінченню училища деякий час працював на місцевому заводі, у 1985 році його призвали до лав Радянської армії.

Афганістан… Далека невідома країна, де йшла війна. Саме туди і був направлений Володимир. Ті роки він не забуде ніколи і навіть через десятиріччя пам’ятає все: холодні гори, ущелини, де завжди ховалися «духи», макові поля, всіх друзів – і загиблих, і живих. І згадує з болем, стримуючи скупі чоловічі сльози.

- Свою першу нагороду, медаль «За відвагу», отримав, коли наша частина стояла в районі Джелалабаду. Ми вибили «духів» з їх блокпосту і заночували поблизу, - ділиться спогадами Володимир. – Мені було якось тривожно на душі і на світанку вирішив обійти наші пости. Командир роти відправив солдат за провізією і вони потрапили у засідку, а «духи» почали нас обходити. Я вчасно помітив їх і заліг на так званій «кам’яній кладці», почав відстрілюватися, невдовзі закінчилися патрони і я нахилився, щоб замінити набої і тут мене контузило.

Багато подібних випадків розповів Володимир, він воював у всіх проблемних районах, де йшли бої, за мужність його нагородили орденом «Червоної зірки».

Коли повернувся до мирного життя, працював на Куп’янському ливарному заводі, а потім повернувся до рідної Богуславки і вирішив опікуватися своїми рідними братами-двійнятами та сестрами-близнючками, які стали сиротами і деякий час жили в інтернаті. (Коли Володя був в армії, померла його мама).

Одного разу, будучи на дискотеці, вирішив ближче познайомитися з сусідкою Людмилою, яка за той час, доки хлопця не було в селі, виросла, погарнішала. Молоді люди почали зустрічатися і 29 липня стали на весільний рушник. Два дні тому відзначили срібне весілля, з чим щиро їх вітаю.

Коли запитала Людмилу, чи не боялася виходити заміж за хлопця, адже він проживав не сам, а з братами та сестрами, вона не вагаючись відповіла, що навіть не задумувалася про це, бо знала точно: Володя її дуже любить і він дуже надійний чоловік. За ним, як за кам’яною стіною.

- Дівчатка тоді ходили до 6 класу, хлопці - до 7-го, і Володимир так розподілив між ними обов’язки, що мені зовсім не важко було теж опікуватися дітьми, - розповідає жінка. Вони допомагали прибирати, готувати їжу. У дітей було багато друзів, які любили приходити до нас у гості і ми з Володею часто з ними усіма спілкувалися.

А знаєте, перший подарунок, зроблений власноруч, Володя подарував мені, коли ще зустрічалися, – з рогу корови зробив красиву троянду, а потім вирізав квітку з дерева. І зараз їх зберігаю. А взагалі-то він дуже багато своїх робіт подарував друзям і рідним. Коли в Боровій проводять виставки творів народних умільців, чоловіка завжди запрошують взяти участь.

Володимир - дуже скромний, тому не любить розповідати про службу в Афганістані, та коли читала його службову характеристику, плакала.

Мій чоловік дуже різнопланова людина, він не лише захоплюється своїм хобі, вдома все робить власноруч, допомагає по господарству.

Що подобається в його характері – він дуже любить дітей – і власних, і чужих, племінників. Деякий час працював у місцевому училищі після закінчення Харківського педінституту, він - вчитель фізкультури. Племінники проживають у Харкові і Володя щоліта запрошує їх до нас у гості. І діти віддячують йому теж любов’ю, бо спілкується з ними на рівних, грає у футбол, - завершує розповідь Людмила.

Подружжя виховало двох дітей, сину Станіславу вже 25 років, нині працює програмістом у великій фірмі, а донька Дарина - студентка, навчається на 4 курсі музично-педагогічного факультету Харківського педагогічного університету ім. Сковороди. Подружжя може по праву гордитися своїми дітьми, вони зростили їх хорошими людьми, справжніми патріотами своєї батьківщини.

Олена Колеснікова.

dmutr2

Один комментарий на “Коло його захоплень багатогранне

  1. Авторе, Вам не в газеті працювати. Непрофесійно!!!!! Сором!!!!

Комментарии закрыты.