Разное

Шийківський австрієць

Шийківський австрієць

(Продовження. Поч. у попередніх номерах).

З кінця 20-х років минулого століття мешкав у Шийківці чоловік з цікавою біографією. Звали Антоном Івановичем Кудлою. У дитинстві мене дивувало, що прозивали його Австрійцем, хоча ім’я, по батькові, прізвище були українськими. Лише в молодості, в 1974-у році, розпитав про нього детально свого діда Стефана Климовича Нікітенка. Ось про що той повідомив. Подаю майже дослівно у літературній обробці.

„Антон Іванович був старшим за мене років на десять. Здається, 1891 року народження. Родом – з Австрії. У першу світову воював у складі німецьких військ проти Росії. Було його взято в полон у Галичині, мабуть, у 1916-у, точно не скажу. Тоді багато німецьких полонених працювало в наших краях: орали, сіяли, косили у заможних хазяїв. Антон Іванович перебував у Верхній Лиманській (з середини 1920-х – Зелений Гай). Був він грамотненький, тямущий у сільському господарстві, і місцевий землевласник Іван Кочин узяв його управителем. За переказами, Антон Іванович був ревним і чесним економом. Справжнє ім’я, по батькові, прізвище були у нього зовсім інші – Антуан Іоганович Куртінакіс. Може, прізвище я подаю дещо не так, але щось схоже.

Коли у 1918-у воюючі сторони домовилися про обмін військовополоненими, він чомусь не побажав покидати Кочина, продовжував у нього служити, а про батьківщину згадував вряди-годи. Які причини, ніхто не знав. Одні казали, що був він сиротою, другі – що був у Австрії простим наймитом, а у Кочина, мовляв, жив не тужив. Тож перейменував себе на Антона Івановича Кудлу та і жив собі.

На початку 1920-х Кочину прийшов кінець. Та Антон Іванович не покидав Верхньої Лиманської. Якось весною 1927-го я пішов у Верхню Лиманську з мішком купити порося у тамішнього хазяїна. Кудла мешкав поряд, підійшов, розбалакалися. Ми й до цього знали один одного. Він і каже: „Живу самітно, вже набридло, а в Лиманській і Веселовці підходящої жінки не напитаю, чи немає в Шийківці на приміті?” Чого ж немає – є, - відповідаю, Якилина Ліннік звати. На вроду непогана, до роботи гожа, віком – тридцять з гаком. Чоловік пропав у Громадянську. Правда, має двох малолітніх дітей: дівчину років десяти і хлопчика років чотирьох. Живе у власній хаті, земельний наділ гарний”. «Ти б мене з нею звів”, - прохає Антон Іванович. Я погодився. Сходив до Якилини. Так, мов, і так. Відповіла, що добре знає Антона Івановича, працювала у нього на полотті буряків. Сказала, що не проти: одинокій вдові теж не мед. Через якийсь час Антон Іванович перевіз своє добро до Якилини.

Коли невдовзі організувався колгосп ім. Чубаря, поставили його спочатку завгоспом, а потім керівником городницької бригади. Порядок у Антона Івановича був ідеальним”.

Так розповідав мені мій дід. У 2005 році горьківський старожил Василь Климович Грабар повідомив мені, що перед війною Кудла мав намір відвідати батьківщину – Австрію. Вже й документи оформив, та Гітлер змішав карти – почалася Друга світова.

Я добре пам’ятаю бригадира городників колгоспу ім. Горького – Австрійця. Українською володів він з натугою, деякі слова коверкав, особливо важко давалися йому наголоси. Якось на початку липня 1947-го ми, напівголодні дітлахи (з десяток), прибігли до колгоспних городів, які розташовувалися якраз напроти хати Австрійця. Колгоспниці похилого віку вибирали огірки і зносили їх цеберками на купу біля дороги. Свіжі овочі так нас вабили! Брати без дозволу, однак, не сміли. Аж ось підходе Антон Іванович і гука: „Дітки, гайда до мене! Кушайте на здоров’я”.

Горьківці жартівники любили позаочі покепкувати над вимовою Австрійця. Начебто він одного разу покликав городниць, аби переписати їх прізвища для обліку трудоднів: „Баби, ходи сюди, я вас усіх переніс...”

У 1928 році народився у Якилини і Антона Івановича син Андрій. Злі язики говорили, що то „нашкодив” сусід Наум Семенович Синицький. Але достеменно ніхто не знав. За красенем Андрієм, пам’ятаю, впадали горьківські дівчата. Я був присутнім на весіллі, коли восени 1948-го Антон Іванович женив Андрія. У кудлівській хаті було повно народу. Гуляли цілий день. А Антон Іванович, радісний і пишний, походжав по подвір’ю і пригощав цукерками дітей і підлітків. Те гучне весілля було неординарною подією в нашому селі.

Так і звікував австрієць за походженням простим колгоспним бригадиром на Борівщині, яка стала йому другою батьківщиною. Відійшов у засвіти в 1960-х.

Михайло ГОМОН.

(Далі буде).

Борова новости и события