Советы юриста

Особисті немайнові правовідносини подружжя

Особисті немайнові правовідносини подружжя

Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов’язки подружжя. Особисті немайнові обов’язки подружжя - обов’язок батьків забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров’я; зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану; право на ім’я, на спілкування батьків і дітей; на виховання дитини, право на материнство, батьківство, право батьків на визначення місця проживання дитини; право дружини, чоловіка на повагу до своєї індивідуальності; своїх звичок та уподобань; право дружини, чоловіка на фізичний та духовний розвиток; на здобуття освіти; прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку; на зміну прізвища; на розподіл обов’язків та спільне вирішення питань життя сім’ї; на особисту свободу та особисту недоторканність та ін.  Більшістю з таких прав особа володіє довічно. Вступ до шлюбу суттєво не впливає на ці права. Вони продовжують належати кожному з подружжя як громадянинові. До таких прав належать: право на життя, на охорону здоров’я, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, на свободу та особисту недоторканність, на недоторканність особистого життя, на повагу до гідності та честі. Ці права охороняються не сімейним, а цивільним законодавством. Майновими правовідносинами у сімейному праві є майнові блага (речі індивідуального користування, премії, нагороди, майно, набуте під час перебування у шлюбі, грошові утримання тощо), майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. До спільної сумісної власності відноситься заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, до спільної сумісної власності подружжя відноситься житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Отже, майно, що придбане подружжям за час шлюбу, є спільною власністю чоловіка та дружини. У разі розірвання шлюбу воно підлягає поділу. Відповідно до статті 75 Сімейного кодексу України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Утримання одному з подружжя надається другим із подружжя у натуральній або грошовій формі за їхньою згодою. За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, як правило, у грошовій формі. Аліменти сплачуються щомісячно. За взаємною згодою аліменти можуть бути сплачені наперед (стаття 77 Сімейного кодексу України). Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин. Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів. При визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров’я та матеріальне становище дитини; стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина. Однією з основних цілей регулювання сімейних відносин, є утвердження почуття обов’язку перед батьками, а також встановлено що повнолітні дочка, син зобов’язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Непрацездатними визнаються особи, які досягли пенсійного віку (чоловіки - 60 років, жінки - 55 років) та інваліди I, II та III груп (стаття 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»). Суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При цьому судом враховуються всі інтереси сторін: непрацездатність батьків та їх потреба у матеріальній допомозі, матеріальне становище дітей, догляд дітей за батьками тощо. Також до уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність в батьків майна, що може приносити дохід, тощо.

Л.І.ВАСИЛЬЄВА.

Провідний спеціаліст Борівського РУЮ.