Місцеве рибальство та полювання в неоліті та бронзовому віці

Природно-кліматичні умови в неоліті (2-а пол. V – III тис. до н.е.) та бронзовому віці (II – початок I тис. до н.е.) мало відрізнялися від сучасних, за винятком тільки того, що було значно вологішим літо й тепліша зима. Усе Нижнє Приоскілля тоді входило в зону лісостепу (зараз – степу), де лугові степи й ліси займали майже одинакові площі: ліс ріс широкою суцільною смугою на високому правому березі Оскола та окремими ділянками в його заплаві, а степ лежав на рівних ділянках лівобережжя.

На відміну від сучасного Червонооскільського водосховища, яке зараз нагадує швидше гігантський мілководний ставок без течії, ніж річку, тогочасний Оскіл мав величний характер. Він був досить широкий, вирізнявся потужною повільною течією та великими глибинами. Це була повновода, могутня, важкоплинна ріка. Рівень води Оскола в ранньому неоліті доходив майже до берегів сучасного водосховища. Але в середньому неоліті він значно знизився й став близьким до сучасного (тобто, до того, яким він був перед створенням Червонооскільського водосховища).

Заплавні угіддя Оскола були розкішними природними пасовищами, а родючі супіщані грунти доступні й легкі для обробітку. Навпаки, чорноземи на вододілах тоді були практично недоступні для використання: вони відрізнялися сухістю, твердістю й глейкістю, на велику глибину були скріплені кореневою системою різнотрав’я. У XVII-XVIII століттях, у період української колонізації Слобожанщини, для підняття цілини в наших краях використовувалися важкі плуги, запряжені двома-трьома або й чотирма парами волів.

Тваринний світ тогочасного Нижнього Приоскілля відрізнявся багатством і різноманіттям. Численними були ведмеді, зубри, лосі, дикі кабани та коні-тарпани, антилопи-сайгаки, козулі, вовки, лисиці, бобри, зайці, видри, горностаї, з птахів – тетерева, дикі гуси та качки, лебеді, журавлі, ястреби, орли, куріпки, перепілки й т.п. Ще в XVI ст. у наших степах паслась така кількість зубрів, що на них активно полювали заради м’яса. Зуброва солонина поставлялася навіть у Литву.

В Осколі та його притоках було безліч риби. Навіть у XVI ст. сучасники з подивом писали, що одним закидом неводу добувалося більше двох тисяч великих рибин. Установлено вилов на Осколі осетра, вирезуба, щуки, плітки, краснопірки, ляща, синця, карася, сазана, сома, окуня, лина, вугря, до того ж, розмірами тогочасна риба значно переважала сучасну.

Специфічні умови Нижнього Приоскілля з його відносно м’яким кліматом, щедрими пасовищними угіддями, родючим і легким в обробітку супіщаним грунтом річкової долини Оскола робили його надзвичайно привабливим для спільнот арійських скотарів та землеробів.

Основним місцем розселення родових груп аріїв у наших краях був білязаплавний край борової тераси Оскола, тобто, вони селилися береговою лінією сучасного водосховища. Їх поселення локалізуються на окремих підвищеннях у заплаві або на краю мисів надзаплавної тераси, які врізаються в луки й близько підходять до русла ріки чи її стариць. Найбільш досліджені археологами такі поселення біля колишнього х.Пришиба (поруч з Богуславкою), Олександрії (біля Богуславки), Василівки (біля Новоплатонівки), Пісок Радьківських та інші.

Спочатку місцеве населення займалися переважно човниково-сітковим рибальством та полюванням, але тут уже досить рано з’являються свійські тварини (бик, вівця, коза, свиня, пізніше – кінь), а потім, очевидно, складаються й примітивні форми землеробства (вирощували ячмінь, просо, пшеницю). Певний час саме рибальство на Осколі стає визначальною формою господарства. Воно в житті місцевих аріїв, очевидно, відігравало значно більшу роль, ніж мисливство. Деякі дослідники навіть вважають, що для вірувань неолітичного населення Приоскілля був характерний культ ріки.

На важливу роль рибальства в житті тогочасної людини вказують також сприятливі для цього топографічні умови розміщення поселень. Останні всі без винятку туляться до побережжя Оскола та навколишніх озер. У Нижньому Приоскіллі тоді було дуже багато дрібних заток і озер-стариць, де рибу ловили переважно з допомогою заколів і різних пристроїв з лози – верш, „кобил”, ятерів, „морд” і т.п. На поселеннях тутешніх аріїв під час розкопок переважають кістки сома. В Осколі ловили здебільшого в ті часи вирезуба, сома, сазана, окуня, щуку, плотву.

Найефективнішим і найпоширенішим способом лову риби були заколи – запруди на притоках Оскола та його старицях, де залишали проходи з вершами. Споруджували заколи восени, коли вода стояла невисоко. Річку перегороджували вбитими в дно кілками, які переплітали гіллям та лозою. Щоб дерев’яна огорожа не сплила, її привалювали камінням. В отвори, які спеціально залишали в заколі, ставили верші. Навесні, коли риба спускалася вниз по річці, верші ставили отворами вверх проти течії, а восени – навпаки.

Ставні сітки плели чоловіки з кропивного волокна. По верхньому краю прив’язували поплавки з берести, по нижньому – кам’яні грузила. Таку сітку ставили вздовж берегових заростей, прив’язавши до увіткнутих у дно жердин. Раз чи двічі на добу рибалка на човні оглядав сітку, вибираючи спійману рибу.

Про використання місцевим населенням примітивних сіток та неводів свідчать знахідки на неолітичному поселенні Олександрія великих кам’яних грузил. Незаперечним доказом існування рибальства є також залишки кісток риб, виявлені в культурному шарі вищезазначених поселень, і зуби коропа та вирезуба серед прикрас небіжчиків у похованнях. За цими зубами-прикрасами іхтіологи визначили, що тогочасні рибалки ловили коропів і вирезубів вагою до 20 кг.

Численні знахідки рогових і кістяних гарпунів, рибальських гачків, кам’яних важків і крем’яних блешень для вудочок однозначно вказують на досить розвинуте рибальство на Осколі. Вчені переконливо доказали, що крем'яні мікроліти (дрібні знаряддя) у вигляді тонких і подовжених трапецій з виїмками (зубчиками) для прив’язування волосіні служили своєрідною „наживкою” при виловлюванні риби вудочкою. Витягнута форма, жовтувато-сірий колір, гладенька глянцевата поверхня цих мікролітів робили їх дуже схожими на мальків, а підсмикування ліски створювало враження руху рибки.

Безліч таких мікролітів зібрав біля Оскола в наших краях (на Пришибі, Василівці та ін.) ще на початку XX ст. видатний археолог М.Сібільов. Зрідка їх можна віднайти й зараз на піщаному березі водосховища біля краю води.

Забивали також велику рибу гарпуном чи острогою (остами) вночі з човна. Взимку робили ополонку над чорториєм (водоворотом), де скупчувалася риба, й били її острогою.

Про широке використання аріями риби як харчового продукту, свідчить наявність цілих скупчень риб’ячої луски в розкопаних археологами кухонних покидьках. Культурний шар поселень аріїв насичений також стулками черепашок, що свідчить про розвиток збиральництва. М’ясо молюсків, очевидно, використовувалося в їжу, а розтерті черепашки домішувались у глиняне тісто при виготовленні керамічного посуду.

Саме з розвитком рибальського заняття більшість дослідників пов’язують появу сокир, які могли використовуватись для спорудження плотів і човнів-довбанок, а також різноманітних пристроїв з дерева типу загородок і заколів у мілководних затоках для ловлі риби.

Виявлений видатним археологом Б.Шрамком біля Гороховатки в обриві берега Оскола (на глибині 10 м) дубовий човен неолітичного часу свідчить про те, що ріка в цей час була добре освоєна місцевими рибалками. Вивчення слідів на внутрішній частині оскільського човна дає досить підстав для відтворення прийомів обробки дерева вогнедовбальним способом. Суть цього методу полягає в чергуванні трьох процесів: покриття всієї оброблюваної поверхні численними свердлинами, випалювання її вогнем і стесування напівобгорілої маси теслом. Велика кількість кам’яних тесел з асиметричним лезом свідчить, що виготовлення човнів таким способом мало широке поширення.

Мисливство задовольняло третю-четверту частину потреб населення в м’ясі. Про це свідчить аналіз фауністичних решток з Олександрійського поселення. За списком кісток дикої фауни Олександрії, основними об’єктами полювання в Нижньому Приоскіллі були: дикий кабан (26 кісток), бобер (13), благородний олень (4), козуля (1). Жителі Нижнього Приоскілля також полювали на лосів, ведмедів, диких ослів-онагрів, диких коней-тарпанів, зайців, лисиць, борсуків, видр, вовків; крякв, качок, лисух тощо; виловлювали багато черепах. Уламки панцирів-щитків черепах і кістки диких птахів знайдені археологами в Олександрії, кістки інших тварин – неподалік на подібних поселеннях. Грибів принципово не вживали.

Найбільш чисельною групою знахідок на поселеннях є мисливські знаряддя, які включають мікролітичні вироби, а також вістря стріл, дротиків і списів. Тепер уже не доводиться сумніватися в тому, що мікролітичні вироби служили головним чином теж для оснащення метальних знарядь – списів, стріл, гарпунів, які використовувались при полюванні на диких тварин. З цією метою використовувались також кістяні вістря з пазами для вкладишів. В Олександрії знайдено й кістяні вістря без пазів. Це, а також кістки диких тварин на поселеннях (тур, лось, благородний олень, козуля, кабан), свідчать, що значну роль у житті цих людей відігравало також мисливство.

Безперечним свідченням наявності початкових форм землеробства у тутешніх племен є знахідки відбитків зерен культурних злаків (зокрема ячменю, дикі сорти якого на Україні не відомі) на кераміці, а також крем'яних ножів з заполірованістю по лезу, що могли використовуватися в ролі серпів.

Лесь Ісаїв