Душа, сповнена життєвого вогню
У кожному районі, місті є люди, ім’я та прізвище яких відоме майже кожному. Це – унікальні люди, бо їх внесок у суспільне життя важко переоцінити. Такою особистістю є Віктор Іванович Гальцев – людина з неординарним характером, розумом, здібностями, долею…
Народився він у 1939 році в с. Першотравневому. У їхній сім’ї було троє дітей. Восени1945 року, коли всі учні вишикувалися перед школою на святкову лінійку, серед них випадково опинився і 6-річний Віктор. Учителька, побачивши хлопчика, взяла його за руку, повела в клас. Так, зовсім неочікувано, потрапив до першого класу маленький тоді Вітя. Навіть мама не знала, що її син вже став школярем. У 1947 році сім’я переїхала в Борову, діти продовжили навчання вже у Борівській СШ. Цю школу Віктор закінчив 1955 року і став учнем робітничої професії Слов’янського машинобудівельного заводу – Машчермету. З цього року і розпочався трудовий стаж Віктора Івановича (який, до речі, триває і донині). У 1957 році він вступив до Вовчанського технікуму механізації сільського господарства, де отримав міцні на ґрунтовні технічні знання. У складі студентського загону Харківщини 1959 року поїхав на цілину, там працював 3 місяці на комбайні. Згодом, у 1960 році був головним механіком колгоспу Олександрівського району Донецької області. У жовтні того ж року вступив до лав Радянської армії – у школу авіаційних механіків м. Москви, після закінчення якої його залишили там на посаді інструктора. «Мене, сільського хлопця, дуже вразила столиця, а більше всього люди та події, які довелося там побачити», - розповідає Віктор Іванович. Ця школа авіаційних механіків знаходилася поряд зі стадіоном «Лужники», тому він мав змогу побачити багатьох знаменитих футболістів. Крім того, солдатів ставили у ланцюжки охорони, коли відбувався приїзд відомих особистостей. На власні очі Віктор Іванович бачив Фіделя Кастро, Юрія Гагарина, Валентину Терешкову, багатьох членів тодішнього уряду…
В армії колеги-інструктори, побачивши міцні технічні знання молодого Віктора, допомогли йому почати навчання в УЗПІ м. Харкова.
1963 року після закінчення строкової служби він почав працювати вчителем трудового навчання у Гороховатській СШ. Працюючи на посаді вчителя, Віктор вирішив отримати педагогічну освіту, тому перевівся до Слов’янського педагогічного інституту на фізико-математичний факультет. З гордістю згадує педагог успіх своєї учнівської виробничої бригади, яка посіла І місце серед таких бригад і стала учасником виставки ВДНГ у Москві.
У 1967 році Віктора Івановича перевели у Борівську СШ вчителем фізики. Він працював спочатку рядовим вчителем, потім – заступником директора, а згодом очолив Борівську СШ. З 1987 року по 1999 рік він – завідуючий відділом освіти Борівської райдержадміністрації.
За досягнення у роботі Віктору Івановичу були присвоєні такі звання: у 1987 році «Старший учитель», у 1996 – «Відмінник освіти», у 1986 – «Ветеран праці». На пенсію цей поважний чоловік вийшов у 1999 році, але сидіти вдома без роботи він не зміг. Тому через півроку після виходу на пенсію почав працювати керівником шахового гуртка Борівського БДЮТ. І де б не працювала ця людина, скрізь досягала успіхів у своїй роботі. Так сталося і тут – у 2006 році команда шахістів Борівського БДЮТ виборола І місце серед команд Будинків дитячої творчості. У 2009 році президент України, відвідуючи с. Чернещину, вручив особисто Віктору Івановичу Подяку за вагомий особистий внесок у розбудову Української держави. Зараз Віктор Іванович активно займається громадською роботою – він є членом президії ради ветеранів.
Багато людей звертається до нього за консультаціями з різних дисциплін – вищої математики, нарисної геометрії, креслення, електротехніки, теоретичної механіки…Розум цієї людини вражає, як вражають і безліч захоплень, які він має. «Взимку сумно сидіти без роботи, тому ремонтую електричні двигуни, виготовляю дублікати ключів,» - розповідає Віктор Іванович. Але це далеко не всі його захоплення. Він чудово грає на баяні, гітарі. Спорт – ще одне із захоплень цієї людини. Особливо йому подобається футбол. Віктор Іванович з гордістю розповідає, як йому вдалося побувати у 1962 році на спартакіаді народів СРСР, в рамках якої відбувся епохальний матч між донецьким «Шахтарем» та московським «Спартаком».Та це не єдиний матч високого рівня, який він відвідав. Завдяки тому, що з 1974 року придбав автомобіль «Жигулі» (а бензин тоді коштував 8 копійок за літр), він разом із друзями щорічно їздив по усіх європейських містах колишнього СРСР – знайомився з історією цих міст, краєвидами, відвідував футбольні поєдинки…
Особисте життя склалося добре: у 1964 році Віктор Іванович одружився на Валентині Петрівні, з якою живе вже майже півстоліття. Подружжя виростило двох синів – Ігоря та Геннадія, вже є троє онуків.
Швидко спливають літа, та не зникають добрі справи, які зробила людина на цій землі. Багато учнів та просто земляків пишаються тим, що поряд із ними живуть такі особистості. Життєвий шлях В. І. Гальцева – приклад для молодого покоління, яке має вчитися докладати великих зусиль до навчання, все життя розвивати свої здібності, наполегливо працювати та досягати висот у будь-якій справі.
Тетяна КОЛЕСНІК.
Борова новости и события
