Бувальщини рідного краю
Петро Шелест у Боровій

(Продовження. Поч. див. у попередніх номерах).

Під кінець жнив, 31 липня 1969 року, в Борову дещо несподівано нагрянув Перший секретар УККП України Петро Юхимович Шелест.

Борова – його юність, початок феєричної партійно - адміністративної кар’єри: у 1927-28 роках він очолював місцевий РК ЛКСМУ. 1969-й – вершина діяльності Петра Юхимовича, його зірковий час. Щойно з нагоди 60-річчя йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Вже три роки він вважався, так би мовити, першою людиною в Україні, з ним рахувалися в Москві. До гонінь, цькування за книгу про Україну, в якій вбачали прояв націоналізму, за сенсаційний виступ українською мовою на одному з чергових з’їздів КПРС залишалося ще років два.

У 1972-у Петра Шелеста майже «помножуть на нуль»: усунуть з посади керівника компартії України, потім виведуть із складу Політбюро ЦККПРС, і стане він по суті чиновником, хоча і високого штабу, - одним із замів голови Ради Міністрів СРСР. Муситиме переїхати в Москву. У комуністичної імперії розпочалася епоха «довготривалих оплесків» - Л. Брежнєва, а в Україні – кремлівських блюдолизів – В.Щербицького і В. Маланчука…Та це потім.

Того сонячного ранку борівське начальство, як кажуть, «стояло на вухах». Один із секретарів райкому партії, І.К.Тертишний за дорученням першого секретаря М.М.Суботи докладав зусиль, аби забезпечити гідну зустріч видатного земляка. Були задіяні партійні і радянські працівники, ветерани партії і комсомолу, піонери і, як годиться, міліція.

Нарешті, десь о 10-й годині, до райцентру під’їхали дві урядові «Чайки» чорного кольору. Свита у Петра Юхимовича виявилася невеликою: головним чином, охоронники. В оточенні борівчан він пройшовся вулицею Миру (колишня ім. Сталіна). До слова, райцентр тоді ще не було модернізовано. Те сталося пізніш за допомоги поляків.

На подвір’ї Борівської СШ (тепер приміщення типографії) Петра Юхимовича щиро вітали представники трудящих, комсомольці, школярі. Піднесли величезний букет квітів. Винуватець торжества дякував у відповідь, пригадував свою борівську юність. Борівчани тісним кільцем оточили Шелеста, щось запитували, він щось говорив у відповідь. Серед присутніх був і один працівник Борівського райкому ЛКСМУ часів керівництва Шелеста – Василь Сухомлин. Скарг на місцевих можновладців, наскільки мені відомо, ніхто не подавав. Борівському РК ЛКСМУ Петро Юхимович подарував невеликий бюст Леніна.

Як свідчить борівський старожил О.Т. Винокуров, перший секретар компартії України жартівливо обнімав і навіть цілував вродливу Раїсу Степанівну – огрядну дружину колишнього борівського партійного і радянського працівника Д.М. Сніжка. Один із місцевих міліціонерів близько протиснувся до Петра Юхимовича і враз плечем здоровенного охоронника був відштовхнутий, ледь утримався на ногах.

Так у привітаннях, бесідах з борів чанами, дотепними зауваженнями збоку Петра Юхимовича минуло дві години. Зустріч добігала кінця. Аж раптом – непередбачене. До натовпу підійшла з сапачкою в руках жінка років п’ятдесяти – в робочій одежі, замурзана. Петро Юхимович помітив її і відреагував у такий спосіб: підніс подаровані йому квіти зі словами : «А оце – трудівниця!» Казали, що І.К. Тертишний аж побліднів: «Хто допустив? Де вона взялася?», - сікався до міліціонерів. Побоювався, аби жінка чогось не «відчубучила», адже була то відома в Боровій «алкашка».

По обіді Шелест попрощався з гостинними борівчанами і від’їхав у сусідню Новоплатонівку, де на нього чекали побратим по комсомольській роботі Федір Юдович Сикало і двоюрідний брат Сидір Михайлович Шелест.

Як відомо, Петро Юхимович народився 1908 року на Балакліївщині, в селі Андріївка. На початку минулого століття сюди переселилося з В’язівки, що на Катеринославщині, кілька сімей, серед яких – його батька Юхима Шелеста – рідного брата одного з перш оселенців Новоплатонівки, Михайла Шелеста. Про перебування Петра Юхимовича в цьому селі - окрема розмова. У другій половині дня відбув у Харків.

Районна газета «Трудова слава» від 5 серпня 1969-го року подала дивну замітку – кілька рядків – з сухою інформацією про візит Петра Шелеста і невелике фото, на якому його можна бачити в оточенні мешканців райцентру. І все. Чому так скупо? Адже подія для Борової неординарна. Тут загадка. Можливо, була вказівка зверху, оскільки над головою Шелеста вже збиралися хмари.

Різні вітри прошуміли відтоді над Україною… Вона здобула незалежність. Помер Петро Юхимович у 1996-у. Уже в ранзі персонального пенсіонера підготував книгу «Суд історії ще попереду», яка побачила світ 2003 року. У ній він ще раз підтвердив, що є справжнім патріотом України. В книзі йшлося, зокрема, про найстрашнішу трагедію українського народу – голодомор1932-33 років.

Петро Шелест – політичний феномен. Номінально бути комуністичним високопосадовцем і водночас іти «проти течії» дано лише видатним особистостям. Комуністичні владці діяли адекватно. В «Большой советской энциклопедии», т. 29 за 1978 рік немає навіть згадки про цю непересічну постать. В «Українському радянському енциклопедичному словнику» за 1987-й – теж. І це показово.

Михайло ГОМОН.

(Далі буде).

Боровской район еженедельная газета