А віз і нині там...

У дивний час ми, українці, живемо. Демократичні зміни в суспільстві внесли безліч нового у наше життя. На мою суб’єктивну думку, більше негативного. Можливо тому, що я, на жаль, вже відношу себе до літніх людей, та не є великий оптиміст.

Прості громадяни вже не вірять ніякій владі, немає роботи, невідомо, яка буде старість…

Зараз ніхто нічого не боїться. Взяти, наприклад, критику. У минулі роки, якщо була в засобах масової інформації якась критика стосовно різних фактів життя, то такі матеріали негайно ставали предметом швидкого реагування відповідних служб. Тепер, в часи демократії, ні влада, ні відповідні служби на критичні виступи газети зовсім не реагують та роблять вигляд, що нічого не трапилось.

Візьмемо конкретний приклад: восени минулого року «Трудова слава» на своїй сторінці надрукувала критичний матеріал під назвою «Чи потрібен нашому селищу стадіон?». Минуло вже півроку після виходу цього матеріалу. Здавалося, часу у відповідних працівників для наведення елементарного порядку було більше, ніж достатньо. На жаль, за пройдений час стан нашого стадіону ще більше погіршав. Я не буду багато писати, в якому стані стадіон Борової зараз, скажу коротко лиш одне – за своє життя більш занедбаної спортивної споруди я не зустрічав.

У кожному населеному пункті, особливо багатолюдному, є об’єкти соціального значення, які повинні бути гордістю села чи міста. Наприклад, школа, будинок культури, стадіон, церква та ін. За Борівський будинок культури, середню школу я не буду говорити, можливо це і гордість нашого селища. А от зі стадіоном не повезло, проте «втіхою» для молоді є велика кількість різних кафе – і у центрі селища, і на околиці, і біля СТО, і в Новоселівці і т.д. Все, крім занять фізичною культурою та спортом.

Дуже сумно за майбутнє нашої держави, якщо ми так «дбаємо» про молоде покоління. Але надія помирає останньою!

Олександр РОМАНЕНКО.

Житель смт. Борова.

Борова новости и события